Джон Спрейтер
Джон Роберт Спрейтер (англ. John Robert Spreiter; 23 жовтня 1921 — 6 лютого 2000) — американський фізик, відомий піонерськими та фундаментальними роботами з аеронавтики та білязвукової аеродинаміки середини 1940-х — 1970-х років, а також теоретичними роботами про взаємодію сонячного вітру з магнітосферами й іоносферами планет (1960 — 1990-ті роки).
| Джон Спрейтер | |
|---|---|
 | |
| Народився |
23 жовтня 1921 Стейплс |
| Помер |
6 лютого 2000 (78 років) Мауї, Мауї, Гаваї, США |
| Країна |
 США |
| Діяльність | фізик |
| Alma mater | Міннесотський університет |
| Галузь | фізика |
| Заклад | Стенфордський університет |
Біографія ред.
Спрейтер народився у 1921 році у маленькому містечку Стейплс, Міннесота, і його дитинство, про яке він любив розповідати, випало на Велику депресію. У ранньому віці захопився авіацією і проводив багато часу за конструюванням моделей аеропланів. Джон випустився зі школи найкращим учнем класу і в 1939 році вступив до Університету Міннесоти, який закінчив у 1943 році з дипломом авіаінженера.
Після закінчення університету Спрейтер влаштувався на роботу у новий Дослідницький центр Еймса Національного консультативного комітету з повітроплавання. Там Джон займався механікою літаків, особливо аеродинамікою швидкого польоту, і вивчав напруження у структурі планерів літаків, викликані виходом із високошвидкісного пікірування. Під час війни Спрейтер служив у військово-морському відділенні центру (англ. Ames Naval Detachment).
Потім Спрейтер продовжив освіту у Стенфордському університеті й отримав диплом магістра технічних наук у 1947 році, а після і доктора філософії з прикладної механіки у 1954-му за дослідження у галузі білязвукової аеродинаміки потоків біля поверхонь і крил. У 1947 році, відразу після захисту магістерської дисертації, Спрейтер перейшов у теоретичний відділ Центру Еймса (де пропрацював потім 15 років[1]) і розробив початки теорії білязвукового обтікання крил, узагальнивши результати Макса Мунка та Роберта Джонса, й отримавши вирази, які застосовуються у ділянках до -, біля- та надзвукового обтікання крил малого подовження, а потім узагальнивши теорію на хрестоподібні крила, які використовуються у ракетах[2]. У співавторстві з Максом Гіслетом та Гарвардом Ломаксом (англ. Max Heaslet, Harvard Lomax) Джон також випустив важливу роботу з лінійної теорії білязвукового обтікання крила[2]. Група, в якій він працював, зробила ключовий внесок у питання технічної безпеки перехідного білязвукового польоту[en][3][1].
У 1951—1992 роках Спрейтер працював у Стенфорді, спочатку на факультеті аеронавтики й астронавтики, а потім, з 1968 року, — повним професором прикладної механіки, аеронавтики й астронавтики на факультеті машинобудування (вів курси з геофізичної гідродинаміки, фізики атмосфери та космічного простору), після виходу на пенсію — почесний професор прикладної механіки Стенфордського університету.
У 1962 році Спрейтер вирішив докласти свої знання аеродинаміки до питань фізики космічного простору й обійняв посаду голови теоретичного відділу космічної фізики НАСА[1]. Як зазначала Джоан Фейнман, яка працювала з ним над питаннями теорії магнітосфери у 1960-х роках: «На початку 1960-х ми не були впевнені, що сонячний вітер — це суцільне середовище, а словосполучення „ударна хвиля без зіткнень“ було оксюмороном». (англ. At the start of the 1960's we were not sure the solar wind was continuous and 'collisionless shock' was an oxymoron)[3]. Спрейтер був серед тих дослідників, які революціонізували фізику магнітосфери.
Його теоретичні роботи з магнітогідродинаміки взаємодії сонячного вітру з магнітосферами планет отримали надалі блискуче підтвердження даних із супутників. Внесок Спрейтера у фізику магнітопаузи, фронту головної ударної хвилі та перехідного магнітного шару магнітосфери[en] Землі фундаментальний, також він поширив теорію магнітосфери на інші планети Сонячної системи. У 1990-х роках моделі Спрейтера та його колишнього учня Стіва Стахари (англ. Steve Stahara) стали важливою частиною передбачень космічної погоди, зокрема геомагнітних бур.
У 1969 році у зв'язку з отриманням посади повного професора у Стенфорді Спрейтер пішов у відставку з НАСА[1]. Джон вийшов на пенсію у 1992 році, але був залучений Стенфордським університетом до викладання ще на рік. У цей час Спрейтер і професор Стюарт Гіллмор (англ. Stewart Gillmor) виступили редакторами книги «Відкриття магнітосфери» (англ. The Discovery of the Magnetosphere), що об'єднала спогади багатьох вчених, які працювали над фізикою космічного простору. У 1994 році Спрейтер став членом Американського геофізичного союзу[4], крім цього, він був членом Лондонського королівського астрономічного товариства й Американського інституту аеронавтики й астронавтики[1].
Помер на Мауї у 2000 році після дворічної боротьби з раком. У вересні 2000 року на його честь у Туреччині було проведено міжнародну конференцію.
Особисте життя ред.
Колеги зазначали широкі знання Спрейтера, спокій та доброзичливість у будь-яких наукових дебатах[5][3][1]. Джон любив теніс, плавання, лижі, подорожі та фотографію[1].
Одружився у 1953 році, дружина — Бренда Овенс Спрейтер (англ. Brenda Owens Spreiter) — пережила Джона. У них було чотири дочки: Террі, Джанет, Крістін і Гіларі (англ. Terry Spreiter; Janet Spreiter; Christine Spreiter; Hilary Spreiter).
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж Stahara S.. John R. Spreiter (1921—2000) // EOS Transactions. — 2000. — Vol. 81 (21 April). — P. 628-629. — Bibcode:. — DOI:. Архівовано з джерела 5 березня 2016.
- ↑ а б Edwin P. Hartman. Wing Theory // Adventures in Research: A History of Ames Research Center 1940-1965 : [англ.]. — Washington, D.C. : Scientific and Technical Information Division OFFICE OF TECHNOLOGY UTILIZATION National Aeronautics and Space Administration, 1970. — P. 155. — (NASA Center History Series).
- ↑ а б в Charles R. Steele, Holt Ashley, Walter Vincenti (21 квітня 2004). Memorial Resolution: John Robert Spreiter, Ph.D. JOHN ROBERT SPREITER, Ph.D. (1921-2000). Stanford Report. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 5 січня 2016.
- ↑ AGU Fellows (англ.). Space Physics and Aeronomy, AGU. Архів оригіналу за 19 січня 2016. Процитовано 5 січня 2016.
- ↑ Dawn Levy. John Spreiter, professor emeritus of applied mechanics, dies.