Джон Буньян

(Перенаправлено з Джон Баньян)

Джон Буньян[8] (англ. John Bunyan; 28 листопада 1628, Бедфорд — 31 серпня 1688, Лондон) — англійський письменник, баптистський проповідник. Насамперед відомий як автор алегорії-сну «Похід паломника» та повісті «Життя і смерть містера Бедмена».

Джон Буньян
John Bunyan by Thomas Sadler 1684.jpg
Народився 28 листопада 1628(1628-11-28)[1]
Elstowd, Бедфорд (район), Бедфордшир, Англія[2][3]
Помер 31 серпня 1688(1688-08-31)[4][3][…] (59 років)
Лондон, Королівство Англія
Поховання
Країна Flag of England.svg Королівство Англія
Національність англійці
Діяльність богослов, письменник, проповідник, прозаїк-романіст
Alma mater Bedford Schoold
Мова творів англійська[4]
Жанр алегорія
Magnum opus The Pilgrim's Progressd
Конфесія християни[6]
Автограф JohnBunyanSignature.png

CMNS: Джон Буньян у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

БіографіяРедагувати

Джон Буньян народився в містечку Герроуден (за милю на південний схід від Бедфорда), округу Елстоу в сім'ї Томаса Буньяна і Маргарет Бентлі; Маргарет походила з Елстоу, і, так само як і чоловік, народилася 1603 року. Вони одружилися 27 травня 1627 року, а в 1628 році сестра Маргарет, Роуз Бентлі, вийшла заміж за Едварда Буньяна, єдинокровного брата Томаса. (Томас вперше одружився 1623 року, і, так само як і його батько, згодом одружувався ще двічі). Вони вважалися людьми робітничого класу; Томас працював бляхарем або мідником, тобто лагодив чайники та котли[9]. Про своє походження Буньян писав: «Моє походження  — з покоління низького і нікчемного, рід мого батька — найубогіший і найзневаженіший серед всіх сімей країни».

Навчався Буньян зовсім недовго (2-4 роки). Навчався в будинку свого батька, разом з іншими бідними сільськими хлопчаками. Малоосвіченість сина пішла на користь Томасу Буньяну, який призначав його для торгівлі. Він наслідував батька, торгуючи бляшаними виробами, що тоді вважалося заняттям низьким і історично асоціювалося з кочовим способом життя циган.

1644 року, у шістнадцятирічному віці, Буньян втратив свою матір і двох сестер, а його батько одружився втретє. Можливо, саме приїзд мачухи призвів до його відчуження і подальшого вступу до лав парламентської армії. Служив в гарнізоні Ньюпорт Пегнелл (1644—1647), коли Громадянська війна підходила до кінця першого етапу. Від смерті його врятував товариш по зброї, який зголосився піти в бій замість нього і загинув, несучи вартову службу.

Коли громадянську війну виграли прихильники парламенту, Буньян повернувся до свого старого заняття, тобто торгівлі, і з часом зустрів свою дружину. 1649 року (коли йому було близько 21 рік), він одружився з молодою дівчиною, Мері, єдине придане якої становили дві книги: «Шлях в рай простої людини» Артура Дента і «Практика благочестя» Льюїса Бейлі, які вплинули на нього, схиливши до побожного способу життя. Мері була сиротою, у спадок від батька їй дісталися лише ці дві книги, і, м'яко кажучи, вони вели скромне життя. Буньян писав, що вони були «настільки бідні, наскільки бідними взагалі можна бути», і що «у них не було ані чашки, ані ложки».

У своїй автобіографічній книзі «Милість Божа» Буньян описує те, як він вів розпусне життя в молодості, як люди засуджували відсутність у нього моралі. Проте, здається, немає свідчень того, що ззовні він був гіршим, аніж його звичайні сусіди.

Прикладами гріхів, в яких він зізнається у «Милості Божої», є богохульство, танці. Чимраз більше усвідомлення свого аморального і небіблійного життя привело до того, що він задумався над нечестивістю і богохульством, особливо його турбували «непрощенні гріхи» і переконання, що він їх чинив. Він був запеклим богохульником, і навіть найбільш досвідчені розпусники говорили, що Буньян був «найбезбожнішим лихословом, якого вони коли-небудь бачили». Буньян говорив, що під час гри в чижика на сільському майдані він почув голос, який запитав: «Ти відречешся від своїх гріхів і потрапиш в рай, або продовжиш грішити й потрапиш в пекло?» Він зрозумів, що це був голос Божий, незадоволений тим, чим займався Буньян, бо пуритани вважали неділю священним днем ​​і не дозволяли жодних ігор в цей день. Буньян духовно відродився і боровся як з почуттям своєї провини й невпевненості в собі, так і зі своєю вірою в біблійну обіцянку засудження на вічні муки й порятунок християн.

Борючись зі своєю нещодавно знайденої вірою, Буньян ставав все більш і більш пригніченим, що призвело до психічного та фізичного розладу. У цей період своєї боротьби Буньян почав свою чотирирічну дискусію і мандрівку з декількома бідними жінками-членами дисидентської релігійної групи, які відвідували церкву Святого Йоанна. Все більше і більше Буньян порівнював себе зі Святим Павлом, який називав себе «главою всіх грішників», і вірив, що він належить до духовної еліти, обраної Господом. Буньяна хрестили, і він став членом християнської церкви Бедфорда в 1653 році. Вступивши до церкви Бедфорда, Буньян почав слідувати повчанням свого пастиря, Джона Гіффорда.

Невдовзі Беньян став проповідником, але після впровадження заборони на проповідницькі виступи без спеціальної освіти потрапив до в'язниці, де почав писати (саме за ґратами написав свою найвідомішу поему — «Похід паломника»). Загалом, написав понад 60 релігійних творів. 1672 року Беньян вийшов на волю, коли король Чарльз II своїм указом скасував закон і дозволив нонконформістам проповідувати й проводити молебні. Беньян продовжив проповідувати аж до самої смерті. Помер 1688 року, похований у Бунхіл-Філдсі.

«Похід паломника»Редагувати

1678 року Буньян видав поему «Похід паломника», що після Біблії була найпопулярнішою книгою в Англії XVII ст. Зміст Буньянової поеми ось який: Раз почувся грізний голос із неба і довів до перестраху християнина, що жив у Місті Руїни. Він сам один зрозумів небезпеку, яка грозить місту, і надумав утекти від неї. Переслідуваний насміхами сусідів він пустився в дорогу, щоб утекти від смерті й добитися до Небесного Міста. Він зустрічає на шляху молодика зі світлим лицем і з книгою в руці, який виявляється євангелістом, що показує йому правдиву дорогу. Навпаки, інша особа, що називає себе Мудрість сього світу, пробує, хоч і безрезультатно, завернути його з правильної дороги. Не слухаючи зрадливих рад Мудрості, християнин сміло занурюється в рідке, грузьке та заселене демонами болото і доходить до вузького виходу, з якого йому відкривається дорога в гористу країну. Він палко молиться до Xриста і почуває, як важкий тягар гріхів сам собою звалюється з його плеч. Далі йому доводиться дряпатися по скелі Перешкод, по чім він доходить до препишного замка, де живуть мудрі панни Благочестивість і Благорозумність, які додають йому відваги й дають йому зброю для оборони від подальших спокус. Мандруючи все далі й далі християнин здибав демона велетенського розміру на ім'я Аполліона, який хоче заступити йому дорогу, але паде від його ударів. Потім він сходить у долину Смерті, а пройшовши доходить до міста, що зветься Ярмарка Пустоти. Боячись заплутатися в спокуси того веселого міста, християнин проходить через нього з опущеними очима, але мешканці побачивши його кидаються на нього, б'ють і засаджують у в'язницю. Тут він дістається в руки велетня Відчаю, який мучить його і намовляє закінчити життя самовбивством. Пройшовши Щасливі гори Ріку смерті, паломник доходить нарешті гори до мети своїх бажань і вступає в боже місто.

Українські перекладиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Беньян Джон // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 125. — ISBN 966-692-578-8.
  • Беньян // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
  • Микола Стороженко. Нарис історії Західно-Европейської лїтератури до кінця XVIII віку. — Л. : Українсько-руська видавнича спілка, 1905. — 381 с.