Джакомо Чамічан

італійський хімік вірменського походження, творець перших прототипів сонячних батарей

Джакомо Луїджі Чамічан (вірм. Ջակոմո Չամիչյան; 27 серпня 1857, Трієст, Австрійська імперія — 2 січня 1922, Болонья, Італія) — італійський хімік вірменського походження[6], професор Болонського університету; сенатор Італії[7]. Увійшов до історії фотохімії як творець перших прототипів сонячних батарей.

Джакомо Чамічан
Народився 27 серпня 1857(1857-08-27)[1][2][3]
Трієст, Австрійська імперія[4][5]
Помер 2 січня 1922(1922-01-02)[4][1][…] (64 роки)
Болонья, Італія[4][5]
Країна  Королівство Італія
Діяльність хімік, політик, професор
Alma mater Віденський університет
Галузь Фотохімія
Заклад Болонський університет
Падуанський університет
Посада сенатор Королівства Італіяd
Науковий ступінь доктор хімічних наук
Науковий керівник Гуґо Вайдель
Членство Шведська королівська академія наук
Російська академія наук
Прусська академія наук
Національна академія наук Італіїd
Баварська академія наук
Туринська академія наук[5]
Нагороди

CMNS: Джакомо Чамічан у Вікісховищі

Голова Хімічного товариства Італії, член Національної академії Італії, Королівської академії Генуї, Королівської академії Падуї, Національної академії дей-Лінчей, Паризької академії та член-кореспондент Петербурзької академії наук (1912)[8].

Життєпис ред.

Джакомо Луїджі Чамічан народився 27 серпня 1857 року в Трієсті (у той час — частина Австрії, нині — Італія) в сім'ї успішного комерсанта, вихідця з Вірменії.

1874 року вступив до Віденського університету, на кафедру Барта і Гуґо Вайделя, і вже через два роки, захопившись емісійною спектроскопією[en], опублікував низку статей з описом своїх досліджень у цій галузі. Ще студентом отримав запрошення прочитати для професури оглядовий курс лекцій із фотохімії.

У 1877 році він представив вченій раді Віденського університету свою докторську дисертацію, матеріал якої повністю ґрунтувався на його власних дослідженнях. Попри те, що вона супроводжувалася блискучими відгуками двох знаменитих фахівців — Барта та Вайделя, а також рекомендаціями до захисту всієї кафедри загальної органічної хімії, через юний вік йому відмовили в прийнятті до захисту (на той момент він не мав навіть університетського диплома). Тоді Чамічан залишив Віденський університет і поїхав працювати до Німеччини[9].

 
Джакомо Чамічан(бл. 1900).

Влаштувавшись у Гіссенському університеті, через два роки здобув науковий ступінь, хоча від нього й зажадали провести повторні дослідження в університетських лабораторіях.

У червні 1901 став почесним доктором права в університеті Глазго.

Крім досліджень фотохімічних реакцій, Джакомо Луїджі Чамічан протягом 25 років вивчав еластичні властивості тваринних жирів. 1904 року, по закінченні робіт, він представив результати в доповіді «Розвиток хімії піролу за останні чверть століття», яка спричинила фурор на черговій конференції німецьких хіміків.

1910 року Д. Чамічана обрано до італійського парламенту, в якому він очолив комісію з питань, пов'язаних з освітніми закладами та науково-дослідницькими установами Італії.

1912 року на 8-му Міжнародному конгресі з прикладної хімії він представив документ, у якому описував майбутнє енергетики, яке він бачив у повсюдному використанні сонячної енергії:

  На посушливих землях виникатимуть промислові колонії без димних труб; ліси скляних трубок поширюватимуться на рівнинах і скляні будівлі зростатимуть скрізь; всередині них будуть проходити фотохімічні процеси, які до теперішнього часу були невідомою таємницею рослин, але все це освоїть людська цивілізація, яка знатиме, як отримати ще рясніші плоди… І якщо в недалекому майбутньому запаси вугілля буде повністю вичерпано, цивілізація не пропаде, а існуватиме доти, доки світить сонце![10][11].  

Крім переліченого, був головою Хімічного товариства Італії, членом Національної академії Італії, Королівської академії Генуї, Королівської академії Падуї, Королівської академії Риму, Британського королівського товариства, Французької академії наук і Петербурзької академії наук[12].

Під час Першої світової війни досліджував хімічну зброю та розробляв засоби захисту від неї. Безпосередньо стикаючись з отруйними газами, отруївся, довго хворів, і так остаточно не поправився аж до смерті.

Джакомо Луїджі Чамічан помер 2 січня 1922 року в місті Болонья.

За своє життя запатентував понад сорок винаходів і є автором більш ніж чотирьохсот наукових праць. Його дев'ять разів номіновано на Нобелівську премію.

Ім'я Джакомо Чамічана носить Хімічний інститут міста Болоньї; біля інституту йому встановлено пам'ятник.

Примітки ред.

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б SNAC — 2010.
  3. Annuaire prosopographique : la France savante
  4. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #116517131 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. а б в www.accademiadellescienze.it
  6. Nasini, Raffaello; Brown, Reginald; Roe, Alfred; Miller, W. Lash; Hewitt, J. T.; Dawson, H. M.; Knecht, Edmund. Giacomo Luigi Ciamician // Journal of the Chemical Society : журнал. — Chemical Society, 1926. — Vol. 129 (27 May). — P. 993—1050. — DOI:10.1039/JR9262900993.
  7. Fuels from solar energy (PDF). Процитовано 18 березня 2008.
  8. Персональна сторінка Джакомо Луиджи Чамичана на офіційному сайті РАН (рос.)
  9. Ерканян В. С. Армянская культура в 1800—1917 гг. / Перевод с армянского К. С. Худавердяна. — Ер., 1985.
  10. Ciamician G. The photochemistry of the future. Science 36, 385—394 (1912)
  11. q: it: Giacomo Ciamician(італ.).
  12. Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.

Література ред.