Деркач Борис Андрійович

Деркач Борис Андрійович
Народився7 жовтня 1929(1929-10-07) або 1929[1]
Нехайки, Драбівський район, Прилуцька округа, Українська СРР, СРСР
Помер2007[1]
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьлітературний критик
Alma materФілологічний факультет Київського університету[d]
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d]
НагородиНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1988

Бори́с Андрі́йович Дерка́ч (7 жовтня 1929(1929-10-07) або 1929, Нехайки, Драбівський район, Прилуцька округа, Українська СРР, СРСР — 2007) — український літературознавець і критик, лауреат Шевченківської премії.

Дитинство

ред.

Народився 7 жовтня 1929(19291007) року в селі Нехайки, тепер Драбівського району Черкаської області. У 1931 родина переїхала до Києва.

1941 року разом з матір'ю був евакуйований до м. Чимкент Південно-Казахстанської області, після звільнення України в 1944 повернувся до Києва, де продовжив навчання в середній школі, а 10-й клас закінчив у селі Нехайки Драбівського району Черкаської обл.

Освіта і наукові ступені та звання

ред.
  • У 1952 закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю «філолог російської мови та літератури».
  • Після закінчення аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР 1956 року захистив кандидатську дисертацію «Драматургія І. А. Крилова».
  • Доктор філологічних наук з 1975.

Кар'єра

ред.
  • З 1955 працює в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Працював молодшим, а з 1960 — старшим науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка,
  • з 1964 — ученим секретарем цього ж інституту.
  • У другій половині 1973 Б. А. Деркач очолив відділ української дожовтневої літератури й керував ним до 1981 р.
  • З 1973 по 1978 був членом редколегії журналу «Радянське літературознавство»,
  • з 1978 — член редакційної ради видавництва «Дніпро», заступник голови редколегії видання «Літературна класика» в 70-ти томах.
  • З березня 1994 — у відділі шевченкознавства (тоді — група ШЕ). Провадив (спільно з І.Бажиновим) тему зв'язків творчості Шевченка з українською та російською літературами.

Твори

ред.

Досліджував історію української і російської дожовтневої літератур, українсько-російські літературні взаємозв'язки.

Автор монографій:

  • «С. Васильченко» (1957),
  • «Українська перекладна повість XVII—XVIII ст.» (1961),
  • «Крилов» (1969),
  • «Є. Гребінка» (1973),
  • «І. А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі» (1974),
  • «Л. І. Глібов» (1982),
  • «П. П. Білецький-Носенко» (1988).

Один з авторів:

  • «Історії української літератури» в 2-х томах (т. І, 1987),
  • «Історії українсько-російських літературних зв'язків» у 2-х томах (т. І, 1987).

Один з упорядників літературної спадщини Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, І. Франка, О. Васильченка.

Упорядник антологій:

  • «Українська дожовтнева байка» (1966),
  • «Поети-романтики 20— 40-х pp. XIX ст.» (1968),
  • «Українська байка» (1983, разом з В. Косяченком).

Був одним із редакторів, заступником голови редколегії Зібрання творів Івана Франка у 50-ти томах, розробляв наукові принципи цього зібрання, рецензуванням і науковим редагуванням томів. Був відповідальним редактором томів 11, 42 і 44. Разом з М. Д. Бернштейном і Ф. П. Погребенником розробляв картотеку імен, які зустрічаються у виданні.

Відзнаки

ред.
  • Шевченківська премія 1988 разом з І. О. Дзеверіним, М. Д. Бернштейном, Н. О. Вишневською, О. Є. Засенком, О. В. Мишаничем, Ф. П. Погребенником, М. Т. Яценком за наукову редакцію, підготовку текстів та упорядкування Зібрання творів І. Я. Франка у 50-ти томах.
  • Почесна грамота Президії Національної академії наук України.

Література

ред.

Посилання

ред.
  1. а б Identifiants et RéférentielsABES, 2011.