Державно-приватне партнерство в Україні

Державно-приватне партнерство в Україні — система відносин між державним та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об'єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород (відшкодувань) між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні (відновленні) нових та/або модернізації (реконструкції) існуючих об'єктів, які потребують залучення інвестицій, та у користуванні (експлуатації) такими об'єктами.

СтатистикаРедагувати

Досвід як економічно розвинутих країн, так і країн, що розвиваються та вирішують складні завдання з відбудови національної економіки в несприятливих умовах, переконливо доводить, що проекти в сфері ДПП дозволяють в стислі строки залучити приватний капітал в інфраструктурні проекті та забезпечити стрімке економічне зростання навіть за відсутності значних державних вкладень.

У 2017 році в Європі в проекти ДПП було залучено 14,4 млрд євро (в 2016 р. — 11,8 млрд євро)[1].

За останні роки (починаючи з 2001 року) Туреччина практично в чотири рази збільшила розмір ВВП[2]. В значній мірі це відбувається за рахунок використання механізмів ДПП. Станом на листопад 2017 року було залучено 131,4 млрд доларів США інвестицій в 221 проект ДПП. Основними секторами інвестування стали: енергетика (83 проекти), дороги та дорожня інфраструктура (41 проект), порти та портова інфраструктура (39 проектів), аеропорти (18 проектів), охорона здоров'я (21 проект), культура і туризм (1 проект), залізниці (1 проект), водопостачання (15 проектів) та промисловість (2 проекти)[3]. Використання механізмів ДПП може корінним чином змінювати цілі галузі — в Туреччині зараз функціонує більш 50 аеропортів (у тому числі, 23 міжнародні), при цьому доля приватних інвестицій в галузь складає 90 %. Крім того, наразі здійснюється будівництво близько 5 аеропортів, серед яких і реалізація проекту «Будівництво нового аеропорту в Стамбулі», загальна вартість якого складає близько 36 млрд євро[4].

Законодавче підґрунтяРедагувати

Закон України «Про державно-приватне партнерство»Редагувати

Законом України «Про державно-приватне партнерство» від 1 липня 2010 року № 2404-VI (далі — «Закон про ДПП») створено законодавче підґрунтя для співробітництва державного та приватного сектора з метою підвищення конкурентоспроможності та залучення інвестицій в економіку України. А з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства та стимулювання інвестицій в Україні» від 24 листопада 2015 року № 817-VIII (далі — «Закон про усунення регуляторних бар'єрів») введено додаткові механізми стимулювання розвитку цих правовідносин.

Закон про ДПП передбачає реалізацію проектів шляхом укладення договору між державним і приватним партнером. На боці останнього, при цьому, виступає:

  • особа — переможець конкурсу з визначення приватного партнера; або
  • окремо створена переможцями конкурсу юридична особа для здійснення державно-приватного партнерства (абз. 3 ст. 1 Закону про ДПП). Наприклад, якщо у конкурсі перемогли, в тому числі, іноземні юридичні та/або фізичні особи[5]. Натомість, у ряді європейських країн спеціальна структура у формі юридичної особи переважно створюється за участю публічного і приватного партнера, у ряді випадків — ще за участю фінансових інститутів. У рамках цього об'єднання і укладаються договори, що дозволяє досягти максимальної структурованості і прозорості операції.

Закон про ДПП визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державно-приватного партнерства в Україні, врегульовує відносини, пов'язані з підготовкою, виконанням та припиненням договорів, що укладаються в рамках державно-приватного партнерства, встановлює гарантії додержання прав та законних інтересів сторін цих договорів, зокрема, додаткові гарантії для приватного інвестора на випадок затвердження тарифів на його товари (роботи, послуги) нижче економічно обґрунтованого рівня, механізми державної підтримки у реалізації проектів ДПП.

Метою Закону про ДПП є створення умов для підвищення конкурентоспроможності державного сектора економіки. Об'єкти, збудовані за принципом державно-приватного партнерства, не підлягають приватизації і перебувають у державній або комунальній власності на весь термін дії договору. Однак, об'єкти, створені або придбані приватним партнером на виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, можуть належати йому на праві власності до строку, що визначається таким договором, але не пізніше припинення його дії передаються у власність держави. Остання схема є поширеною в світі та зрозумілою для потенційних приватних партнерів.

Як один із основних принципів ДПП Закон про ДПП передбачає справедливий розподіл ризиків, між державним і приватним партнером. Вони включають можливі фіскальні наслідки, спричинені прямими та непрямими зобов'язаннями державного партнера. Ризики визначаються з урахуванням затверджених Мінекономрозвитку методичних рекомендацій щодо застосування Методики виявлення ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 232.

Сферами застосування державно-приватного партнерства за Законом про ДПП є наступні:

  • пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування, крім таких, що здійснюються на умовах угод про розподіл продукції;
  • виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу;
  • будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури;
  • машинобудування;
  • збір, очищення та розподілення води;
  • охорона здоров'я;
  • туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт;
  • забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем;
  • поводження з відходами, крім збирання та перевезення;
  • виробництво, розподілення та постачання електричної енергії;
  • управління нерухомістю;
  • надання соціальних послуг, управління соціальною установою, закладом;
  • виробництво та впровадження енергозберігаючих технологій, будівництво та капітальний ремонт житлових будинків, повністю чи частково зруйнованих внаслідок бойових дій на території проведення антитерористичної операції;
  • встановлення модульних будинків та будівництво тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб;
  • надання освітніх послуг та послуг у сфері охорони здоров'я; та
  • управління пам'ятками архітектури та культурної спадщини.

Перелік можливих сфер застосування державно-приватного партнерства не є вичерпним; за рішенням державного партнера ця форма співробітництва може застосовуватися і в інших галузях.

Для іноземних приватних партнерів, які реалізують на території України проекти в рамках державно-приватного партнерства, встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, а також гарантуються рівні права при здійсненні державних закупівель.

Законом про ДПП передбачені наступні гарантії діяльності приватних партнерів при виконанні договорів в рамках державно-приватного партнерства:

  • недопустимість втручання державних органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність приватних партнерів, пов'язану із здійсненням державно-приватного партнерства, крім випадків, встановлених законом;
  • у разі державного регулювання цін (тарифів) на товари (роботи, послуги) приватного партнера, вони мають включати кошти для компенсації вартості внесених приватним партнером інвестицій (інвестиційну складову), якщо інший порядок компенсації не передбачено договором;
  • право приватного партнера призупинити виконання інвестиційних зобов'язань або відмовитися від договору, у разі якщо ціни (тарифи) на товари (роботи, послуги) приватного партнера, що підлягають державному регулюванню, не є економічно обґрунтованими і відсутня належна компенсація;
  • застосування саме законодавства, чинного на день укладення договору в рамках державно-приватного партнерства, крім змін до законодавства, що регулює правовідносини, в яких не діють принципи рівності сторін (державного та приватного партнерів); та
  • відшкодування приватному партнеру збитків внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності держаних органів чи органів місцевого самоврядування; а у разі розірвання договору через порушення державним партнером своїх зобов'язань — також відшкодування некомпенсованої частини інвестицій («stability clause»).

Однак, крім виконання зобов'язань відповідно до договорів державно-приватного партнерства є бажаним, щоб держава надавала підтримку у фінансуванні реалізації проектів як на ранніх стадіях, так і протягом дії договору, та диверсифікувала пов'язані з державно-приватним партнерством фінансові ризики.

Наразі форми державної підтримки, передбачені Законом про ДПП (ст.18), розширені; державна підтримка може надаватися шляхом виплати приватному партнеру плати за готовність (доступність) об'єкта державно-приватного партнерства до експлуатації (використання), чи інших платежів; шляхом придбання державним партнером певного обсягу товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) приватним партнером за договором, укладеним у рамках державно-приватного партнерства; шляхом постачання приватному партнеру товарів (робіт, послуг), необхідних для здійснення державно-приватного партнерства; шляхом надання державних гарантій, фінансування (співфінансування) та в інших формах, передбачених законом.

Крім того, надання таких форм державної підтримки наразі не потребує проведення державної реєстрації інвестиційних проектів та проектних (інвестиційних) пропозицій, передбаченої Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-XII. Порядок надання державної підтримки здійсненню державно-приватного партнерства врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року № 279. Однак, чинна редакція вищезазначеної постанови все ще не містить положень про механізми надання форм державної підтримки, введених Законом про усунення регуляторних бар'єрів.

З метою відбору проектів, для реалізації яких залучаються кошти під державні гарантії, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 404 створено Фінансово-кредитну раду, яка є консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України. Питання надання державних гарантій як форми державної підтримки регулюється положеннями Бюджетного кодексу України (стаття 17), Законами України про Державний бюджет на відповідний рік та окремими рішеннями Кабінету Міністрів України щодо надання у відповідному році державних гарантій для забезпечення виконання боргових зобов'язань за запозиченнями суб'єктів господарювання, залученими для реалізації інвестиційних проектів.

Форми та граничні обсяги державної підтримки в розрізі головних розпорядників бюджетних коштів установлюються законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Проекти, які реалізуються у рамках державно-приватного партнерства, мають стратегічний характер як для розвитку економіки держави, так і для окремих регіонів, а залучення приватного партнера здійснюється виключно для забезпечення вищої ефективності такої діяльності, ніж у разі її здійснення без приватного партнера.

Інші закониРедагувати

У сфері державно-приватного партнерства діє низка законів України, що створює законодавче підґрунтя для його розвитку, а саме:

Підзаконні актиРедагувати

Для забезпечення реалізації законів України в сфері державно-приватного партнерства своїми постановами Кабінет Міністрів України затвердив наступні методики, положення та порядки:

  • Положення про реєстр концесійних договорів, постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2000 № 72;
  • Методика розрахунку концесійних платежів, постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639;
  • Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію, постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 642;
  • Концепція розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 1184-р;
  • Порядок надання приватним партнером державному партнеру інформації про виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, постановою Кабінету Міністрів України від 09.02.2011 № 81;
  • Методика виявлення ризиків, пов'язаних з державно-приватним партнерством, їх оцінки та визначення форми управління ними, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 232;
  • Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реалізації пілотних проектів у сфері житлово-комунального господарства, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2011 № 160;
  • Порядок надання державної підтримки здійсненню державно-приватного партнерства, постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 № 279;
  • Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів державної, комунальної власності та об'єктів, які належать Автономній Республіці Крим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 № 384;
  • Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства, постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 № 384;
  • Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних програм (проектів), постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2011 № 520;
  • Стратегія розвитку морських портів України на період до 2038 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 548-р;
  • Положення про Міжвідомчу комісію з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції, постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 644;
  • Концепція розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013—2018 роки, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 739-р;
  • Порядок відбору інвестиційних проектів, для реалізації яких надається державна підтримка, постановою Кабінету Міністрів України від 13.11.2013 № 835;
  • Порядок заміни приватного партнера за договором, укладеним в рамках державно-приватного партнерства, постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 298; та
  • Порядок ведення Державного реєстру інвестиційних проектів, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1062.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі — «Мінекономрозвитку») затвердило:

  • Методику аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства, наказом від 27.02.2012 № 255, зареєстрованим Міністерством юстиції України 15.03.2012 за № 399/20712;
  • Положення про оцінку та конкурсний відбір запропонованих міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету, та утворення комісії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з оцінки та конкурсного відбору інвестиційних проектів, наказом від 13.06.2012 № 697, зареєстрованим Міністерством юстиції України 25.07.2012 за № 1254/21566;
  • Форму проектної (інвестиційної) пропозиції, на основі якої готується інвестиційний проект, для розроблення якого може надаватися державна підтримка, наказом від 19.06.2012 № 724, зареєстрованим Міністерством юстиції України 02.08.2012 за № 1308/21620;
  • Порядок розроблення інвестиційного проекту, для реалізації якого може надаватися державна підтримка, наказом від 19.06.2012 № 724, зареєстрованим Міністерством юстиції України 02.08.2012 за № 1309/21621;
  • Форму заяви про розгляд інвестиційного проекту або проектної (інвестиційної) пропозиції, наказом від 03.09.2012 № 965, зареєстрованим Міністерством юстиції України 19.09.2012 за № 1602/21914;
  • Форму експертного висновку щодо економічної ефективності проектної (інвестиційної) пропозиції або інвестиційного проекту, наказом від 13.11.2012 № 1278; та
  • Методичні рекомендації з розроблення інвестиційного проекту, для реалізації якого може надаватися державна підтримка, наказом від 13.11.2012 № 1279.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України» від 20 серпня 2014 року № 459 затверджено Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі — «Положення»), відповідно до якого Мінекономрозвитку є органом, на який покладено завдання формування і реалізації державної політики у сфері державно-приватного партнерства.

Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує:

  • формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, державну промислову політику, державну інвестиційну політику, державну зовнішньоекономічну політику, державну політику у сфері технічного регулювання, стандартизації, метрології та метрологічної діяльності, управління об'єктами державної власності, розвитку підприємництва, державно-приватного партнерства, інтелектуальної власності, туризму та курортів (крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів), державних та публічних закупівель, а також державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів;
  • формування та реалізацію державної політики у сфері державної статистики, державного матеріального резерву, експортного контролю;
  • формування державної політики у сфері захисту прав споживачів, державної політики з контролю за цінами, державної регуляторної політики та державної політики з питань ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності;
  • реалізацію державної політики у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності; та
  • координацію діяльності з реалізації державного оборонного замовлення.

Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого:

  • формує за участю заінтересованих центральних органів виконавчої влади та подає в установленому порядку Кабінетові Міністрів України проект переліку об'єктів державної власності, що можуть бути надані в концесію (пп.34 п.4 Положення);
  • проводить моніторинг ефективності діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері державно-приватного партнерства (пп.36 п.4 Положення);
  • організовує перевірки виконання договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства (пп.37 п.4 Положення);
  • проводить моніторинг, узагальнення та оприлюднення в установленому порядку результатів здійснення державно-приватного партнерства, у тому числі оцінку та моніторинг загального рівня ризиків державного партнера в договорах, укладених у рамках державно-приватного партнерства (пп.38 п.4 Положення);
  • проводить моніторинг дотримання вимог законодавства у сфері державно-приватного партнерства, у тому числі під час проведення конкурсів з визначення приватного партнера (пп.39 п.4 Положення);
  • бере участь в організації навчання і підвищення кваліфікації фахівців у сфері державно-приватного партнерства (пп.40 п.4 Положення);
  • веде облік договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства (пп.34 п.4 Положення).

Таким чином, в Україні створено необхідне правове поле для залучення інвестицій та розвитку економіки України на засадах державно-приватного партнерства.

Організації, що сприяють розвитку державно-приватного партнерства в УкраїніРедагувати

УкраїнаРедагувати

  • Громадська організація «Фонд розвитку публічно-приватного партнерства у охороні здоров'я в Україні»

Платформа розвитку державно-приватного партнерства в Україні залучає фахівців та фінансову допомогу до проектів у сфері публічно-приватного партнерства.

Сторінка Facebook

  • Програма розвитку державно-приватного партнерства USAID

Cпівпрацює з урядом України та громадськими лідерами у створенні середовища, необхідного державно-приватному партнерству для поліпшення інфраструктури та громадських послуг. Програма дає муніципалітетам можливість стати більш стійкими до зростання бюджетних обмежень шляхом ефективної співпраці з приватним сектором в сфері мобілізації інвестицій та досвіду, раннього залучення громадян у процес прийняття рішень та забезпеченні відкритого та прозорого методу в пошуках найкращих партнерів.

Програма, що впроваджується компанією–нерезидентом FHI 360 за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), працює  в тісному контакті з муніципальними органами влади та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Перейти на сайт організації

  • Український центр сприяння розвитку публічно-приватного партнерства

Установа «Український центр сприяння розвитку публічно-приватного партнерства» є непідприємницькою організацією, яка заснована віце-президентом Національної Академії наук України (з квітня 2009 р. по квітень 2015 р.), академіком В. М. Гейцем 27 квітня 2010 року.

Місія установи: створення умов для реалізації проектів загальнонаціонального та регіонального значення на засадах публічно-приватного партнерства, розвиток науково-методологічного, правового та організаційного забезпечення  у цій сфері.

Перейти на сайт організації

  • Проектний офіс з розвитку державно-приватного партнерства «SPILNO»

З метою забезпечення швидкого та ефективного розвитку механізму державно-приватного партнерства в Україні при Міністерстві інфраструктури було створено Проектний офіс з розвитку державно-приватного партнерства. Основне завдання Проектного офісу — запустити механізм державно-приватного партнерства в Україні. Перша частина проекту спрямована на зміну українського законодавства, друга — на підготовку та реалізацію перших трьох пілотних проектів: (і) концесія залізнично-поромного комплексу ДП «Морський торговельний порт „Чорноморськ“»; (іі) концесія ДП "Стивідорна компанія «Ольвія»; та (ііі) концесія ДП «Херсонський морський торговельний порт».

Перейти на сайт Офісу

Європейський союзРедагувати

  • Європейська Асоціація з державно-приватного партнерства C.R.E.A.M Europe PPP Alliance

Основна місія організації — надати підтримку у впровадженні проектів ДПП як дієвого способу надання публічних послуг приватними учасниками та запровадити незалежний форум для допомоги урядовим організаціям (на державному, регіональному чи місцевому рівні) у розробці ДПП програм співробітництва з приватним сектором для сприяння у розробці програм і проектів, включаючи: зворотній зв'язок щодо структури та життєздатності проектів, процедур та законодавства.

Перейти на сайт організації

ПриміткиРедагувати

Основні моделі державно-приватного партнерстваРедагувати

Коротка назва Пояснення Опис
1 BOT Build, Operate, Transfer

(Будівництво — Управління — Передача)

Концесійний механізм: створення (будівництво) об'єкта концесіонером, експлуатація на праві користування (без права власності) протягом строку дії договору, після чого об'єкт передається державі. Зазвичай, концесійні схеми BOT використовуються при будівництві автострад (Італія, Іспанія, Південна Корея), трубопроводів (Німеччина), електростанцій (Туреччина, Індія, Таїланд), аеропортів (Єгипет, Греція, Канада), тунелів (Франція), стадіонів та інших об'єктів, які вимагають значних капіталовкладень, проте повинні залишатись у власності держави.
2 BOOT Build, Own, Operate, Transfer

(Будівництво — Володіння — Управління — Передача)

Приватний партнер створює об'єкт і здійснює його експлуатацію на праві власності. Після спливу строку дії договору право власності на об'єкт переходить державі.
3 BTO Build, Transfer, Operate (Будівництво — Передача — Управління) Концесіонер створює об'єкт і передає його у власність держави одразу по завершенню будівництва. Після цього держава передає об'єкт концесіонеру для здійснення його експлуатації та обслуговування (на праві користування). Ця схема найвигідніша для держави, оскільки передбачає високий ступінь державного контролю над об'єктом концесії і у випадку необхідності держава в будь-який час може вплинути на діяльність концесіонера.
4 BOO Build, Own, Operate

(Будівництво — Володіння — Управління)

Приватний партнер здійснює будівництво та обслуговування об'єкту. Після закінчення строку дії договору об'єкт залишається у власності приватного партнера. Концесіонер здійснює наступну експлуатацію об'єкта, володіючи ним на праві власності, строк якого не обмежується.
5 BOMT Build, Operate, Maintain, Transfer

(Будівництво — Управління — Експлуатація — Передача)

Приватний партнер створює об'єкт і здійснює його експлуатацію. Особливий акцент в цій моделі робиться на відповідальності концесіонера за утримання, підтримку життєздатності і поточний ремонт збудованого об'єкту. Право власності закріплюється, при цьому, за державою.
6 DBOOT Design, Build, Own, Operate, Transfer

(Проектування — Будівництво — Володіння — Управління — Передача)

Окрім будівництва та обслуговування об'єкту, до обов'язків приватного партнера входить і проектування об'єкту. Після закінчення строку дії договору об'єкт переходить у власність держави.
7 DBFO Design, Build, Finance, Operate

(Проектування — Будівництво — Фінансування — Управління)

Акцент на обов'язку приватного партнера фінансувати будівництво і заходи щодо обслуговування збудованого об'єкту. Публічний партнер компенсує приватному партнеру відповідні витрати у встановленому законом та договором порядку. При такому підході вся відповідальність за проектування, будівництво, фінансування та експлуатацію пов'язана воєдино та передана приватному партнеру. В Європі, Латинській Америці та Азії така схема зазвичай використовується для розроблення нових проектів платних доріг.

Зазначені схеми не є стабільними та дуже часто переплітаються між собою, створюючи нові види договорів та форм.

Зокрема, в Україні у рамках здійснення державно-приватного партнерства, відповідно до ч.1 ст.5 Закону про ДПП, можуть укладатися договори у формах:

  • концесії;
  • управління майном (але виключно за умови передбачення у договорі, укладеному в рамках державно-приватного партнерства, інвестиційних зобов'язань приватного партнера);
  • спільної діяльності тощо.

Перелік можливих договірних конструкцій не є вичерпним. Крім того, допускається укладення змішаних договорів, які вміщують в собі елементи одночасно кількох договорів.

ЛітератураРедагувати

  • Шилепницький П. І. Державно-приватне партнерство: теорія і практика: монографія / П. І. Шилепницький; Інститут регіональних досліджень НАН України. — Львів, 2011. — 455 с.
  • Навчальний посібник «Державно-приватне партнерство» — читати on-line

ПосиланняРедагувати