Вікіпедія

Денисівська людина

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Людина (значення).

Денисівська людина (Людина з Денисової печери, Denisova hominin; лат. Homo denisovensis) — імовірно новий вид вимерлих людей, відомий по вкрай фрагментарному матеріалу, виявленому в Денисовій печері (Алтай), а також у печері Байшия у Східному Тибеті. Це другий вид вимерлих представників гомінін, для якого став відомий повний мітохондріальний і майже повний ядерний геноми, які й дозволили пролити світло на приналежність цих решток. Рештки людини з Денісівської печери датуються близько від 217 000 до 50 000 років тому. Найдавніші артефакти з печери зараз оцінюються у 287 000 років. Вчені припускають, що денісівська людина могла жити на Новій Гвінеї до ХІІІ тис. до н. е. Вид жив близько 40 тисяч років тому і мав ареал, що перетинається за часом і місцем з територіями, що населялись неандертальцями і сучасними людьми[1][2], проте їх поява викликана міграціями з Африки, відмінними від переселень Homo erectus, неандертальців і сучасних людей[3].

Туристи біля входу до Денисової печери, де було знайдено рештки «Жінки Х».

Відкриття

ред.

Денисова печера вперше була досліджена у 1970-х роках російським палеонтологом Миколою Оводовим, який шукав залишки печерних ведмедів, але знайшов первісні знаряддя праці[4]. 2008 року Михайло Шуньков із Російської академії наук разом із іншими російськими археологами з Інституту археології та етнографії Новосибірська досліджували печеру. Вони знайшли кістку пальців руки неповнолітньої особи гомініні. Артефакти, в тому числі браслет, які були розкопані в печері на тому ж рівні були датовані за допомогою радіовуглецевого аналізу та ізотопному аналізу близько 40 тис. років до нашої ери[5]. Продовжуючи розкопки, вчені дійшли висновку, що діяльність первісних людей у цій печері була безперервною і почалась близько 125 тис. років до нашої ери.[4]

Викопні рештки

ред.

Було знайдено всього три фрагменти: кістка останньої фаланги пальця руки дитини (за результатами секвенування виявилося, що це дівчинка), цілий корінний зуб, що належав молодій особині чоловічої статі (його розміри вкрай великі порівняно з іншими Homo) і фаланга пальця ноги.

Геном

ред.
 
Родовід людини
 
Генеалогія денисівців, неандертальців і сапієнсів, заснована на порівнянні ядерних геномів. 10 індивідуумів, зверху вниз: денисівець, 4 неандертальці, представники п'яти сучасних народів: бушмен, китаєць, папуас, француз, йоруба

Команда вчених з Лейпцигського Інституту еволюційної антропології товариства Макса Планка під керівництвом шведського біолога Сванте Пяябо (Svante Pääbo) секвенували ДНК, вилучену з фрагмента кістки фаланги дитячого пальця, знайденого в 2008 р. російськими археологами в Денисовій печері на Алтаї. З'ясувалося, що мітохондріальна ДНК цього зразка відрізняється від мтДНК сучасної людини по 385 нуклеотидах, у той час як мітохондріальна ДНК неандертальців відрізняється від ДНК Homo sapiens по 202 нуклеотидах. Статтю, присвячену цьому відкриттю, було опубліковано в журналі Nature 24 березня 2010 р.[6] Пізніше, коли були оброблені послідовності, пов'язані з ядерним геномом, виявилося, що Денисівська людина все ж ближче до неандертальця, та їх еволюційне розходження відбулося близько 640 тис. років тому.

Вік знахідок, виявлених в печері в тих же самих шарах, був визначений за допомогою радіовуглецевого аналізу в 40 тисяч років.

Геном Денисівської людини, прочитаний начорно в 2010 році, вдалося відсеквенувати «набіло» (з 30-кратним покриттям) завдяки новим методам роботи з стародавньою ДНК[7]. Аналіз Денисівського генома підтвердив, що сапієнси після свого виходу з Африки схрещувалися з архаїчним євразійським населенням — неандертальцями і денисівцями. Дослідження також показало, що денисівці були нечисленною популяцією з украй низьким рівнем генетичної різноманітності. Найважливішим результатом є складання детального каталогу генетичних змін, що закріпилися у сапієнсів після їх відділення від спільних з денисівцями предків. Деякі з цих змін торкнулися генів, що впливають на роботу нейронів і розвиток мозку. Це означає, що між психікою сапієнсів і денисівців могли бути генетично зумовлені розходження.

Знайдено сліди гібридизації Денисовської людини з Homo sapiens. У геномі меланезійців[8] виявлено близько 5 % спільних генів з прочитаним ядерним геномом Денисівської людини. У той же час спільних генів у сучасної людини і неандертальця від 1 % до 4 % у різних популяціях (за винятком Африки, де неандертальські гени практично відсутні)[9].

Ареал та гібридизація

ред.
 
Міграція денисівців

Знайдено сліди гібридизації денисівської людини з Homo sapiens (сучасною людиною). У геномі меланезійців виявлено близько 5 % загальних генів з прочитаним ядерним геномом денисівської людини. У той же час загальних генів у сучасної людини і неандертальця від 1 % до 4 % у різних популяціях (за винятком корінних жителів Африки, у яких неандертальські гени відсутні)[9].

Неандертальський «спадок» найбільш виражено в генах жителів Європи і Пакистану, Денисовскої людини — у мешканців південно-тихоокеанського регіону, що побічно вказує на територіальний розподіл (ареал) цих видів[10].Не можна виключати, що унікальні мови папуасів Нової Гвінеї також пов'язані зі спадком денисовців[11].

Поява денисівців в Азії імовірно викликано міграціями з Африки, відмінними від переселень Homo erectus, неандертальців і сучасних людей[3]. «Денисовці виселилися з Африки раніше людини, від Індонезії дійшли до Янцзи і можливо піднялися за течією вгору», — каже академік В. В. Іванов[12].

У 2013 році антропологи оголосили про те, що в давнину денисівці самостійно перетнули лінію Уоллеса . До такого висновку вони дійшли, проаналізувавши дані по наявності в геномі населення південно-східної Азії слідів генома денисівської людини[13]

Згідно з ДНК-дослідженням 2013 року, денисівці поряд з неандертальцями передали частину генома сучасним людям; також встановлено, що неандертальці схрещувалися з анатомічно сучасними людьми і денісівцями, анатомічно сучасні люди — з денісівцями, крім того, денисівці схрещувалися з якимось четвертим, раніше невідомим видом людей[14].

Археологічні знахідки

ред.

Ближче до одинадцятого шару Денисової печери були знайдені мініатюрні кам'яні голки з кісток птахів з просвердленим вушком, намистини з шкаралупи страусиного яйця, намиста із зубів тварин, підвіски з черепашок, прикраси з виробного каменю. Жіночий браслет, виявлений в печері, був зроблений з досить крихкого каменю хлорітоліта, найближчі виходи порід якого зафіксовані на Рудному Алтаї на кордоні з Казахстаном за двісті кілометрів звідси. Для обробки каменю застосовувалися прийоми, абсолютно нетипові для ранньої стадії верхнього палеоліту: станкове свердління, внутрішнє розточування, шліфування та полірування. Набір технічних прийомів, що застосовувалися денисівцями більш як 45000 років тому, у людей сучасного виду типовий для набагато більш пізньої епохи — бронзової доби[15].

Генетика

ред.

Айта Магбукон, має найвищий рівень денисівської ДНК, значно більше, ніж папуаські горяни, раніше відомі як сучасне населення з найвищим рівнем денисівського походження, відзначили вчені зі Швеції[16].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Brown, David (25 березня 2010), Scientists say they've identified new human ancestor, Washington Post, архів com/wp-dyn/content/article/2010/03/24/AR2010032401926_pf.html оригіналу за 19 серпня 2013, процитовано 30 травня 2019
  2. ↑ Johannes Krause, Qiaomei Fu, Jeffrey M. Last та ін. (2010), The complete mitochondrial DNA genome of an unknown hominin from southern Siberia, Nature, Forthcoming, doi:10.1038/nature08976 {{citation}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка),
  3. ↑ а б Katsnelson, Alla (24 березня 2010), New hominin found via mtDNA, The Scientist, архів оригіналу за 22 листопада 2010, процитовано 24 грудня 2011.
  4. ↑ а б [Marshall, Michael (April 2014), «Mystery Relations» in New Scientist (5, April 2014)]
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 28 грудня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Втрачене покоління. Лента.ру. 26 березня 2010. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 24 грудня 2011..
  7. ↑ Геном денисовского человека отсеквенирован с высокой точностью. Архів оригіналу за 11 вересня 2012. Процитовано 12 вересня 2012.
  8. ↑ Прочитано ядерний геном людини з Денисової печери,. Елементи.ру. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 24 грудня 2011.
  9. ↑ а б воскреснув неандерталець. Lenta.ru. Архів / 2010/12/27/paabo / оригіналу за 28 грудня 2011. Процитовано 24 грудня 2011.
  10. ↑ Нашествие денисовцев - Антропогенез.РУ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 грудня 2015.
  11. ↑ Целесообразность человека. Часть 2 - Общество - Новая Газета. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  12. ↑ Антропологи намекнули на мореходные успехи денисовцев. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  13. ↑ Lenta.ru: Наука и техника: Наука: В родословной человека найден еще один вид. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  14. ↑ Денисовские люди. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
  15. ↑ Предок из пальца [Архівовано 28 лютого 2016 у Wayback Machine.] А. П. Деревянко. Родословная человечества: теории и факты [Архівовано 13 грудня 2015 у Wayback Machine.]
  16. ↑ People in the Philippines have the most Denisovan DNA. phys.org (англ.). Архів оригіналу за 13 серпня 2021. Процитовано 13 серпня 2021.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Денисівська_людина&oldid=42469017