Відкрити головне меню

Леонід Сергійович Дегтярьов (1894(1894), місто Батумі, тепер Республіка Грузія — розстріляний 14 лютого 1940, місто Москва, Російська Федерація) — радянський діяч, залізничник, військовий політпрацівник, начальник Політуправління Українського військового округу. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — червні 1930 р. і у січні 1934 — січні 1937 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — червні 1928 р.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився у родині службовця — багажного касира. Після смерті батька з 1908 року працював репетитором. Закінчив Верхньоудинське реальне училище, навчався на агронома в Олександрійському сільськогосподарському училищі Херсонської губернії. За участь в студентському русі в 1914 році з останнього курсу був направлений рядовим солдатом на фронт.

Закінчив Київське артилерійське училище. Служив прапорщиком у російській імператорській армії на Румунському фронті, учасник Першої світової війни.

Член Партії лівих соціалістів-революціонерів. У грудні 1917 — березні 1918 року — комісар штабу Румунського фронту.

Член РКП(б) з 1918 року.

З 1918 року — в Червоній армії у місті Пермі. У 1918—1919 роках — начальник Політичного відділу 58-ї стрілецької дивізії, начальник Політичного управління 12-ї армії РСЧА.

З 1919 року — член Зафронтового бюро ЦК КП(б) України, начальник Політичного управління Збройних сил України і Криму. У липні 1921 — квітні 1922 року — член Революційної військової ради (РВР) — начальник Політичного управління Харківського військового округу.

Потім — завідувач кафедри політичної роботи Військово-політичного інституту, заступник начальника Управління вищих навчальних закладів РСЧА. У лютому — червні 1927 року — начальник Управління вищих навчальних закладів РСЧА.

У червні 1927 — квітні 1928 року — член Революційної військової ради (РВР) — начальник Політичного управління Українського військового округу.

З 1928 року — заступник редактора газети «Красная Звезда», начальник відділу друку Головного політичного управління РСЧА, начальник Державного військового видавництва, редактор журналу Літературного об'єднання Червоної армії і флоту «Локаф».

З початку 1930-х років — начальник Політичного відділу Катерининської залізниці у місті Дніпропетровську; начальник Політичного відділу залізниці імені Кагановича.

До грудня 1937 року — заступник начальника Науково-дослідного інституту залізничного транспорту в місті Москві.

12 грудня 1937 року заарештований органами НКВС. Розстріляний 14 лютого 1940 року, похований на Донському кладовищі Москви. Посмертно реабілітований 13 червня 1956 року.

ЗванняРедагувати

  • прапорщик російської армії

НагородиРедагувати

ДжерелаРедагувати