Вікіпедія

Девід Дебідін

Девід Дебідін (нар. 9 грудня 1955(1955грудня09)) — телеведучий, прозаїк, поет і науковець гаянського походження. Раніше він був послом Гаяни при ЮНЕСКО (Організація ООН з питань освіти, науки та культури)[2] з 1997 до 2010 рік і наймолодшим членом Виконавчої ради ЮНЕСКО (1993—1997), обраний Генеральною радою всіх держав-членів ЮНЕСКО. Він був надзвичайним і повноважним послом Гаяни у Китаї з 2010 до 2015 рік[3]. В історії Гаяни він є одним із дипломатів, які найдовше виконував свої обов'язки, більша частина його роботи була на добровільних засадах.

Девід Дебідін
Народився 9 грудня 1955(1955-12-09) (68 років) або 9 жовтня 1956(1956-10-09)[1] (67 років)
Бербіс, Британська імперія
Країна  Велика Британія
Діяльність поет, дипломат
Alma mater Університетський коледж Лондона і Selwyn Colleged
Заклад Університет Ворика і Організація Об’єднаних Націй
Членство Королівське літературне товариство
Нагороди

член Королівського літературного товариства[d]

Anthony N Sabga Caribbean Award for Excellenced (2008)

Commonwealth Poetry Prized

Молодість й освіта ред.

Дебідін народився в Бербісі, Гаяна[4], його ім'я зареєстровано у реєстрі народжень Нью-Амстердама як Девід Горас Кларенс Гарілал Сукрам. Його індо-гаянська родина походить від східно-індійських робітників, яких привезли до Гаяни між 1838 і 1917 роками. Його батьки розлучилися, коли він був юним, і він ріс разом зі своєю матір'ю, Веронікою Дебідін, бабусею і дідусем по материнській лінії[5]. У віці 10 років він отримав стипендію у Королівському коледжі Джорджтауна[6]. У 13 років він переїхав до Лондона, Англія, щоб повернутися до свого батька, вчителя, який став адвокатом, Девіда Гарілала Сукрама, який емігрував до Великої Британії[5].

У віці 18 років він вступив у Селвин-коледж Кембриджського університету, Велика Британія, щоб вивчати англійську мовою, і закінчив його зі ступенем бакалавра мистецтв з відзнакою та англійською премією з творчого письма (вперше премія сера Артура Квіллера Коуча була вручена у 1978 році). Потім він здобув ступінь доктора філософії з літератури та мистецтва XVIII століття в Університетському коледжі Лондона у 1982 році та отримав стипендію резидента у Центрі британського мистецтва Єльського університету, а потім дослідницьку стипендію у Вольфсон-колледжі Оксфордського університету[5].

Кар'єра ред.

Між 1982 і 1984 роками Дебідін працював представником громадської освіти у Вулвергемптоні, політичній території Еноха Пауелла. Згодом він перейшов до Центру карибських досліджень Університету Ворика у Ковентрі, де з роками пройшов шлях від лектора до директора. Він був президентом Асоціації викладання карибської, африканської та азійської літератури між 1985 і 1987 роками[7].

У 1993 році держави-члени ЮНЕСКО обрали його до її Виконавчої ради, а з 1997 до 2010 рік — послом ЮНЕСКО.

У 2010 році Дабідіна призначили послом Гаяни у Китаї[8][9], обіймаючи цю посаду до зміни уряду у Гаяні на виборах 11 травня 2015 року. Одним із його головних досягнень у сфері освіти — заснування та фінансування Інституту Конфуція в Університеті Гаяни урядом Китаю[10].

Він був науковим співробітником в Офісі віцеканцлера та президента Університету Ворика (2016—2019), з 1984 по 2010 рік директором Центру карибських досліджень і професором постколоніальної літератури, викладаючи для студентів й аспірантів історію та культуру темношкірої Британії, літературу рабства, карибську літературу, літературу письменників-іммігрантів у Великій Британії. Він відіграв важливу роль у зборі коштів для перейменування Центру на Центр карибських досліджень Єсу Персо та забезпечення його постійного функціонування в університеті.

У 2020 році він заснував у Лондоні Інститут ім. Аміни Гафур з вивчення договірних відносин та спадщини, і зараз є його директором. Його почесними покровителями є професор Ума Местрі (правнучка Магатми Ґанді), доктор Патрисія Родні, Лорд Парех і професор Девід Олусога.

Книги ред.

Дебідін є автором семи романів, трьох поетичних збірок, публіцистичних і критичних творів як редактор й автор. Його перша книга «Slave Song» (1984), збірка поезій, отримала поетичну премію Співдружності та премію Квілера-Кауча. Наступна поетична збірка, «Turner: New and Selected Poems», вийшла друком у 1994 році та перевидана у 2002 році. «Turner» — роман у віршах, реакція автора на події на картині Вільяма Тернера «Slavers Throwing overboard the Dead and Dying—Typhon coming on» (1840)[11].

Перший роман Дебідіна, «The Intended» (1991), історія молодого азійського студента, покинутого в Лондоні своїм батьком, увійшов до шорт-листа британської Премії імені Джона Ллевелліна Різа, а також літературної премії Гаяни. «Disappearance» (1993) розповідає про молодого гаянського інженера, який працює на південному узбережжі Англії та живе у літньої жінки. Дія роману «The Counting House» (1996) розгортається наприкінці XIX століття та розповідає про досвід індійської пари, чиї надії на нове життя у колоніальній Гаяні закінчуються трагедією. Історія показує історичну напруженість між індійськими робітниками, що працюють за наймом, і гаянцями африканського походження. Роман увійшов до короткого списку Дублінської літературної премії 1998 року. Його роман 1999 року «A Harlot's Progress» заснований на серії картин, створених у 1732 році Вільямом Хоґартом (який був предметом докторської дисертації Дебідіна), і розвиває історію[12]. Роман увійшов до короткого списку Меморіальної премії Джеймса Тейта Блека, найстарішої британської літературної премії. Його роман «Our Lady of Demerara», який вийшов друком у 2004 році, також отримав літературну премію Гаяни[13]. Потім з'явилися ще два романи, «Molly and the Muslim Stick» (2009) і «Johnson's Dictionary» (2013).

У 2000 році Дебідін став членом Королівського літературного товариства[14]. Він став третім письменником Вест-Індії (перший В. С. Найпол) і єдиним письменником Гаяни, який отримав таку честь.

У 2001 році Дебідін написав і представив програму на BBC Radio 4 «The Forgotten Colony», яка досліджує історію Гаяни. Його годинний документальний фільм «Painting the People» транслювався на телебаченні BBC у 2004 році.

Книга «Oxford Companion to Black British History», під спільною редакцією Дебідіна, Джона Гілмора і Сесілі Джонс, вийшла у 2007 році.

У 2007 році Дабідін отримав премію «Хінд Ратан» («Перлина Індії») за видатний внесок у літературу та інтелектуальне життя індійської діаспори[15].

Бібліографія ред.

  • Slave Song (poetry), Dangaroo, 1984; Peepal Tree Press, 2005
  • Caribbean Literature: A Teacher's Handbook, Heinemann Educational Books, 1985
  • The Black Presence in English Literature (editor), Manchester University Press, 1985
  • A Reader's Guide to West Indian and Black British Literature (with Nana Wilson-Tagoe), Hansib/University of Warwick Centre for Caribbean Studies, 1987
  • Hogarth's Blacks: Images of Blacks in 18th-Century English Art (art history), Manchester University Press, 1987
  • Hogarth, Walpole and Commercial Britain (art history), Hansib, 1987
  • India in the Caribbean (editor with Brinsley Samaroo), Hansib, 1987
  • Coolie Odyssey (poetry), Hansib, 1988
  • Handbook for Teaching Caribbean Literature, Heinemann, 1988
  • Rented Rooms (editor), Dangaroo Press, 1988
  • Black Writers in Britain 1760—1890 (editor with Paul Edwards), Edinburgh University Press, 1991
  • The Intended (novel), Secker & Warburg, 1991; Peepal Tree Press, 2005
  • Disappearance (novel), Secker & Warburg, 1993; Peepal Tree Press, 2005
  • Turner: New and Selected Poems (poetry), Jonathan Cape, 1994; Peepal Tree Press, 2002
  • Across the Dark Waters: Ethnicity and Indian Identity in the Caribbean, Macmillan, 1996
  • The Counting House (novel), 1996; Peepal Tree Press, 2005
  • A Harlot's Progress (novel), Jonathan Cape, 1999
  • No Island is an Island: Selected Speeches of Sir Shridath Ramphal (editor with John Gilmore, Warwick University Caribbean Studies), Macmillan, 2000
  • Turner: New and Selected Poems (poetry), Jonathan Cape, 1994; Peepal Tree Press, 2002
  • Our Lady of Demerara (novel), Dido Press, 2004
  • The Oxford Companion to Black British History (co-editor, with John Gilmore and Cecily Jones), Oxford University Press, 2007
  • Selected Poems of Egbert Martin (editor), Heaventree Press, 2007
  • Broadcast 2: Picture Thinking and Other Stories (co-editor with Jane Commane), Heaventree Press, 2007
  • Molly and the Muslim Stick (novel), Macmillan Caribbean Writers, 2008
  • The First Crossing: Being the Diary of Theophilus Richmond, Ship's Surgeon Aboard The Hesperus, 1837–8 (co-editor), Heaventree Press, 2008
  • Pak's Britannica. Articles by and Interviews with David Dabydeen (ed. Lynne Macedo), University of West Indies Press, 2011.
  • Johnson's Dictionary (novel), Peepal Tree Press, 2013
  • We Mark Your Memory. Writings from the descendants of Indenture (co-editor, with Maria del Pilar Kaladeen and Tina K. Ramnarine), School of Advanced Study Press, University of London, 2017

Призи та нагороди ред.

  • 1984: Поетична премія Співдружності — «Slave Song»
  • 1978: Премія Quiller-Couch (Кембридж) — «Slave Song»
  • 1991: Премія Гаяни з літератури — «The Intended»
  • 1998: увійшов до короткого списку Міжнародної Дублінської літературної премії за найкращу художню книгу, опубліковану за останні два роки.
  • 1999: Меморіальна премія Джеймса Тейта Блека (за художню літературу), короткий список — «A Harlot's Progress»
  • 2004: Літературна премія Раджа Рао (Індія)
  • 2007: Нагорода Hind Rattan (Перлина Індії).
  • 2008: Премія Ентоні Сабга за досягнення у Карибському регіоні. Найбільша визнана премія в регіоні, яку зазвичай називають «Карибським Нобелем»[16]
  • Чотири інші літературні премії Гаяни за його романи «A Harlot's Progress»; «Our Lady of Demerara»; «Molly and the Muslim Stick» та «Johnson's Dictionary».

Примітки ред.

  1. ↑ The Literary Encyclopedia — The Literary Dictionary Company Limited. — ISSN 1747-678X
  2. ↑ «David Dabydeen: a series like ‘Roots’ would help the British public understand indentureship», Talking Humanities, 19 September 2017.
  3. ↑ Colin Babb, «Guyana at 50: Things You Didn't Know About the Diaspora», Caribbean Intelligence.
  4. ↑ «Writers — David Dabydeen» [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.], British Council, Literature.
  5. ↑ а б в Sharmain Cornette, «Literary icon Professor David Dabydeen is a ‘Special Person’», Kaieteur News, 16 May 2010.
  6. ↑ David Dabydeen — Introduction, Crossing Borders: New Writing from Africa, British Council.
  7. ↑ Gale Contemporary Black Biography: David Dabydeen.
  8. ↑ «Warwick Professor appointed as Guyana's Ambassador to China», University of Warwick, 2010.
  9. ↑ «Professor Dabydeen appointed Ambassador to China», Guyana Chronicle, 25 May 2010.
  10. ↑ Ariana Gordon, «The Chinese are partners, not invaders», 6 December 2015.
  11. ↑ David Dabydeen (Guyana, 1956) [Архівовано 2018-01-10 у Wayback Machine.], Poetry International Festival 2012.
  12. ↑ Chris Arnott, «David Dabydeen: The loose-tongued ambassador», The Guardian, 1 April 2008.
  13. ↑ John Mair, «David Dabydeen: Guyana Don», Caribbean Beat, Issue 75 (September/October 2005).
  14. ↑ [1], The Royal Society of Literature.
  15. ↑ «Writers — David Dabydeen» [Архівовано 1 березня 2014 у Wayback Machine.], British Council, Literature.
  16. ↑ Prof. David Dabydeen. ANSA Caribbean Awards for Excellence (амер.). Процитовано 30 грудня 2020.

Додаткова література ред.

  • Kevin Grant (ed.): The Art of David Dabydeen, Peepal Tree Press, 1997.
  • Tobias Döring: «Turning the Colonial Gaze: Re-Visions of Terror in Dabydeen's Turner», in Third Text 38, 3–14.
  • Emily Allen Williams: Poetic Negotiation of Identity in the works of Brathwaite, Harris, Senior and Dabydeen, Edwin Mellen Press, 2000.
  • Kampta Karran and Lynne Macedo (eds.): No Land, No Mother: Essays on David Dabydeen, Peepal Tree Press, 2007.
  • Lynne Macedo (ed.): Talking Words. New Essays on the Work of David Dabydeen. University of West Indies Press, 2011.
  • Abigail Ward: Caryl Phillips, David Dabydeen and Fred D'Aguiar: Representations of Slavery, Manchester University Press, 2011.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Девід_Дебідін&oldid=41217927