Дароносиця — невеликий ковчег, що використовується з метою перенесення Святих Дарів для здійснення таїнства причастя поза храмом. За допомогою принесених священиком Передосвячених Дарів до таїнства приступають хворі, вмираючі, ув'язнені та інші віруючі, які не можуть відвідувати храм.

Дароносиця, кінець XIX століття, Києво-Печерська лавра.
Дароносиця, 3-я чверть XVII століття.

У Православній традиції, зазвичай, дароносиця виготовляється із срібла чи золота у вигляді каплички з дверцятами і хрестом зверху. Зберігається, як правило, на жертовнику; торкатися до неї мають право тільки священнослужителі.

У Католицькій церкві дароносиця спеціального типу використовується також для виставлення Святих Дарів для їх вшанування (адорації).

У мистецтві

ред.

В образотворчому мистецтві дароносиця є атрибутом святих Клари, Норберта та Гіацинта.

Персонаж роману Лесі Романчук «Лицарі любові і надії» о. Величковський, один з репресованих сталінським режимом священиків, що служить Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт, говорить:[1]

  Не згубіть лише моєї дароносиці… — Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця — мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина — кров і біль мого народу, замість перлів — його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це — моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна.  

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Ігор Зінчук. Український «Архіпелаг ГУЛАГ». Архів оригіналу за 2 листопада 2016. Процитовано 23 липня 2012.

Джерела

ред.
  • Архівована копія. Архівовано з джерела 4 грудня 2012 (рос.)
  • Дароносиця[недоступне посилання з липня 2019]

Посилання

ред.