Відкрити головне меню

Даоська медитація — умовна назва для різноманітних практик, спрямованих на досягнення безсмертя без застосування хімічних речовин. Виникла на зміну вчення Ґе Хуна про «зовнішню алхімію». Однією з засновниць вважається Вей Хуацунь 魏華存 (252—334), якій належить нарис про медитативну візуалізацію. Медититивні практики набули широкого вжитку у даоській школі Шанцін 上清, яка зберігала впливовість до 10 століття.

Найраніший текст, що згадує китайську медитацію — глава «Ней є» 內業 з трактату «Ґуань-цзи».

Даоська практика досягнення безсмертя складалася з трьох основних напрямків: «регулювання тіла», «регулювання дихання», «регулювання серця».

Зміст

Регулювання тілаРедагувати

Регулювання тіла містило в собі різні способи хімічного і фізичного впливу на організм. До фізичних засобів належали дієта, комплекси гімнастики, прийняття повітряних і сонячних ванн, прогулянки і взагалі ведення здорового способу життя. До хімічних засобів належало виготовлення всіляких настоянок, пігулок, мікстур, еліксирів з рослинних, тваринних і мінеральних компонентів.

В очах даосів регулювання тіла було неможливим без дотримання особливих ритуальних приписів у статевому житті людини. Річ у тому, що сексуальне життя, подібно до всіх світових процесів, викликаних Дао, розглядалося як взаємний обмін споконвічними світовими началами — чоловічим (ян) і жіночим (інь), що служить очищенню і розвитку обох начал.

Важливою частиною зусиль, спрямованих на тіло людини, вважалося моральне вдосконалення: той, хто хотів продовжити життя, мав зробити, як мінімум 300 доброчесних вчинків. Якщо ж серед них виявлявся хоч один неправильний, то всі попередні зусилля зводилися нанівець.

Регулювання диханняРедагувати

Регулювання дихання полягало головним чином у тому, щоб шляхом послідовних тренувань навчитися не дихати ні ротом, ні носом, тобто щоб вдих і видих відбувалися без усвідомлених зусиль з боку людини. Дихання мало відбуватися легко і невимушено, наче дихання дитини в утробі матері, що для даосів знаменувало верх недіяння в цій життєво важливій сфері. Для навчання такого «утробного дихання» пропунувалось усамітнитися в тихому закритому приміщені, лягти, заплющити очі, заткнути ніс пухом, закрити рот і намагатися уповільнити дихання — до 1 вдиху на 12, а то й на 120 ударів серця!

Регулювання серцяРедагувати

Регулювання серця полягало у самоконтролі над усіма проявами людської психіки, переважним чином над волею і свідомістю. Звичайно кандидат у безсмертні, попередньо підготувавши своє тіло і дихання, вибирав сприятливий день, віддалявся у відокремлену келію і там робив ряд кадінь і поклонінь місцевим божествам. Після цього він міг так зосередити свою свідомість, щоб вона відсторонилася від усіх думок і занурилася в повний спокійний стан, найбільш близький до Дао.

ЛітератураРедагувати

  • Кислюк К. В., Кучер О. М. Релігієзнавство: Навч. посібник для студентів вузів / Народ. укр. акад. — 3-є вид., перероб. і доп. — К.: Кондор, 2004. — 646 с.