Вікіпедія

Гільєрмо Ендара Галімані

Гільєрмо Енда́ра Галіма́ні (ісп. Guillermo David Endara Galimany; 12 травня 1936, Панама — 28 вересня 2009, там же) — 39-й президент Панами (20 грудня 1989 — 1 вересня 1994).

Гільєрмо Ендара Галімані
ісп. Guillermo Endara Gallimany Pineda
Народився 12 травня 1936(1936-05-12)[2][3][…]
Панама, Панама
Помер 28 вересня 2009(2009-09-28)[1][2][…] (73 роки)
Панама, Панама
·інфаркт міокарда
Країна  Панама
Діяльність політик, адвокат
Alma mater Нью-Йоркський університет, Black-Foxe Military Instituted і University of Panamad
Знання мов іспанська
Посада список президентів Панами
Партія Панаменістаd (2004) і Moral Vanguard of the Fatherlandd (2009)
У шлюбі з Ana Mae Diazd

Життєпис ред.

Закінчив юридичний факультет Панамського університету, потім здобув додаткову вищу освіту в Нью-Йоркському університеті.

Політичну кар'єру розпочав 1961 року як один із засновників «Панаменістської партії» (ісп. Partido Panameñista), очолюваної Арнульфо Аріас. Через три роки, у 1964 році програв вибори на посаду депутата. Невдача була пов'язана з корупційним скандалом у рядах панаменістів.

Після цієї невдачі Ендара не виходить з політичної тіні Аріаса, і в 1968 році, коли Аріас уже втретє приходить до влади, Ендара отримує портфель міністра планування та економічної політики. Однак правління Арнульфо Аріаса цього разу тривало всього 11 днів і, як і в попередні два рази, було повалено внаслідок військового перевороту. Ендара йде в підпілля, але в 1971 році він заарештований, ув'язнений, а потім висланий у США.

У 1977 році разом з іншими панамськими опозиціонерами Ендара повертається в Панаму і, фактично очоливши панаменістську партію, ратує за повернення у владу Аріаса, «тричі поваленого президента Панами».

У 1989 році Ендара укладає союз з рядом опозиційних партій і висуває свою кандидатуру на президентських виборах. 7 травня 1989 року Ендара разом зі своїми двома кандидатами у віцепрезиденти, Рікардо Аріас і Гільєрмо Фордом, очолив демонстрацію на знак протесту проти фальсифікації виборів Мануелем Нор'єгою.

3 жовтня 1989 року група офіцерів панамської армії за підтримки США зробили спробу збройного перевороту з метою усунення Нор'єги[5]. Керівниками змовників були офіцери — майор Мойсес Гірольді Вега, полковник Г. Вонг, полковник Оу Вонг і підполковник Паласіос Гондола. В ході спроби перевороту були вбиті майор Вега і 9 інших змовників, ще 37 учасників перевороту були заарештовані[6][7]. Негайно після придушення змови Нор'єга ініціював розслідування, в результаті якого ряд військовослужбовців панамської армії були заарештовані, розстріляні або втекли з країни. Уряд США засудив дії Нор'єги[5]. 7 жовтня 1989 був затриманий керівник опозиції Гільєрмо Ендара — в результаті розслідування було встановлено, що він знав заздалегідь про підготовку перевороту, дату і час збройного виступу: за дві години до початку путчу він покинув хмарочос «Вальяріно» (в якому проводив «голодування протесту» в присутності журналістів) і з'явився тільки через 48 годин після закінчення операції з роззброєння змовників[8].

20 грудня 1989 почалося вторгнення США в Панаму, в ході якого уряд Панами було повалено. У той же самий день Гільєрмо Ендара був доставлений на військову базу США, на території якої він був приведений до присяги як новий президент Панами.

Негайно після приходу до влади Ендара почав кампанію боротьби з увічненням пам'яті про президента Торріхосу, який виступав за націоналізацію зони Панамського каналу. Уже в перші три місяці після вторгнення були видані нові шкільні підручники, в яких ера правління Торріхоса і Нор'єги була названа як «21 рік військової диктатури»; також були перейменовані міжнародний аеропорт Панами і муніципальний стадіон, раніше названі ім'ям Торріхоса[9].

10 лютого 1990 Гільєрмо Ендара Галімані оголосив про розформування збройних сил Панами (Fuerzas de Defensa de Panamá)[10].

У серпні 1990 р. відбувається перша криза уряду, несподівано відправлений у відставку начальник поліції.

До середини 1992 року Гільєрмо Ендара підтримували лише 12 % населення країни[11]

У 1994 році Ендара не брав участі в чергових президентських виборах[12][13].

Примітки ред.

  1. ↑ а б http://edition.cnn.com/2009/WORLD/americas/09/28/panama.endara/
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #140928626 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  4. ↑ Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
  5. ↑ а б Р. Эрнест Дюпюи, Тревор Н. Дюпюи. Всемирная история войн. Кн. 4 (1925—1997). СПб.; М., 1998. С. 857—858
  6. ↑ Панама: после попытки переворота // Известия. 6.10.1989. С. 5
  7. ↑ Попытка переворота не удалась // Известия. 5.10.1989. С. 4
  8. ↑ М. Бакланов. После путча // Известия. 7.10.1989. С. 4
  9. ↑ «Officials of the new civilian Government installed during the American invasion say that textbooks read by Panamanian schoolchildren are now being revised and will soon lump together the Torrijos and Noriega eras as 21 years of military dictatorship. Three months after the invasion, the new Government of President Guillermo Endara has already taken a number of other steps aimed at doing away with the hero's status General Torrijos has enjoyed since his death. Panama's international airport, for instance, no longer bears the name of the general but is simply called Tocumen. Torrijos Park, the largest in the capital, is also to be given a new name, with many here saying it should be renamed. The Government's campaign has also extended to Santiago de Veraguas, his hometown. General Torrijos's name was recently stripped from the municipal baseball stadium, just a few blocks from the house where he was born in 1929. During the American invasion, the best-known of General Torrijos's several residences, a house on 50th Street in Panama City was ransacked»
    Larry Rohter. Panama Journal; The 'Maximum Chief' Is Humbled in His Tomb [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.] // «The New York Times» 29 марта 1990
  10. ↑ Decreto Ejecutivo No. 38 del 10 de febrero de 1990
  11. ↑ Abraham F. Lowenthal. PERSPECTIVE ON PANAMA: If Bush Had Known the Truth…: The State Department has been painting a rosy but wrong picture of a prosperous democracy since the U.S. invasion. [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Los Angeles Times» от 12 июня 1992
  12. ↑ www.biografiasyvidas.com. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
  13. ↑ guillermo endara
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гільєрмо_Ендара_Галімані&oldid=36166104