Гільдебранд (герцог Провансу)
Гільдебранд (фр. Childebrand Ier; 690–751) — державний та військовий діяч Франкської держави, герцог Провансу.
| Гільдебранд | |
|---|---|
| Народився |
695[1] невідомо або Отен |
| Помер |
не раніше 751 і не пізніше 768 невідомо |
| Діяльність | феодал |
| Титул | Q23011502? і Q23011500? |
| Рід | Arnulfingsd[1] |
| Батько | Піпін Герістальський |
| Мати | Alpaidad[1] |
| Брати, сестри | Карл Мартел[2], Дрогон[3] і Ґрімоальд Молодший[4] |
| Діти | Nibelung Id[5] і Adalardd |
Життєпис ред.
Походив з роду Арнульфінгів (Піпінідів). Син мажордома Піпіна Герістальського та конкубіни, більшість дослідників схиляються до думки, що її звали Альпаїда. Втім це не є достеменним. Народився близько 690 року в замку Герісталь неподалік від Льєжа.
Приблизно наприкінці 710-х років після захоплення його братом Карлом влади у Франкській державі отримав графство Отен у Бургундії, а також маєтності Перресі і Божі. Брав участь у походах брата до Аквітанії, напевно, брав участь у битві біля Пуатьє проти арабів та активно допомагав у 732—734 роках в приборканні Бургундії.
Вже у 736 році Гільдебранд значиться як один з провідних військовиків свого брата Карла. Відзначився під час підкорення Провансу. У 737 році під час нового повстання Моронта, герцога Провансу, Гільдебранд керував облогою й захопленням Авіньйону. Після цього отримав титул герцога Провансу. У 738 році організував захист Бургундії і Провансу від арабських нападів. 739 року придушив нове повстання Моронта.
У 740-х роках придушив повстання в Бургундії, зміцнивши владу свого небожа Піпіна III. Можливо, в подальшому зберігав владу в Провансі як герцог. Був покровителем автора другої частини хроніки, відомої під назвою «Продовжувачі Фредегара». Помер 751 року.
Родина ред.
- Нібелунг (705/720-770/786) — сеньйор Перрасі і Божі
- Теодерік (708—755), граф Отену
- Адалард (д/н—763), граф Шалону
- Сігіберт (д/н—820), граф Руергу, родоначальник Руерзького (Тулузького) дому.
- Еккаред
Примітки ред.
- ↑ а б в Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 159–161. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 165–181. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 161–163. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 163–165. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 341–342. — ISBN 978-2-9501509-3-6
Джерела ред.
- Riché Pierre. Les carolingiens, une famille qui fit l'Europe. — Paris: Hachette Littératures, 1983 (1997). — 490 p. — ISBN 2-01-278851-3.
- Settipani C. La préhistoire des Capétiens: 481—987 / éd. Patrick van Kerrebrouck. — Villeneuve d'Ascq, 1993. — 543 p. — (Nouvelle histoire généalogique de l'auguste maison de France, vol. 1). — ISBN 2-9501509-3-4.