Гуго (король Італії)
Гуго I (фр. Hugues I; бл. 880 — 10 квітня 947) — король Італії у 926—946 роках і Прованського королівства (Нижньої Бургундії) у 928—933 роках.
| Гуго I | |
|---|---|
| фр. Hugues d'Arles | |
 Шлюб Гуго та Марозії | |
| Народився | 880[1] Арль |
| Помер | 10 квітня 947[1] Арль |
| Країна | Франція |
| Знання мов | французька |
| Титул | король |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Бозоніди |
| Батько | Теобальд I |
| Мати | Берта Лотаринзька |
| Брати, сестри | Ermengarde of Tuscanyd, Teutberga of Arlesd, Бозо, Ламберт і Гі |
| У шлюбі з | Вілла Прованська Ґільда Марозія Тосканська Берта Швабска |
| Діти | 5 синів та 3 доньки |
Життєпис
ред.Походив з династії Бозонідів. Старший син Теобальда, графа Прованського, і Берти, дочки Лотаря II, короля Лотарингії. Був небожем короля Бозона I. Народився 880 або 881 року. У 895 році здолавши Тіберта отримав Арльське і В'єннське графства.
Після осліплення у 905 році короля Людовика III Сліпого, Гуго стає регентом королівства Нижня Бургундія. 911 році отримав титул герцога Прованського і маркіза В'єннського. 912 року оженився на дочці Бозона I, короля Нижньої Бургундії. Цим зміцнив свої права на трон. Водночас переніс столицю до міста Арль, де мав міцні позиції.
У 925 році частина італійської знаті, що була невдоволена новим королем Рудольфом I, що також був королем Верхньої Бургундії, закликала Гуго до Італії. Вигнавши останнього, Гуго в 926 сам став королем Італії. У 928 році після смерті Людовика III Сліпого, Гуго I повернувся до Провансу, щоб коронуватися як володар Нижньої Бургундії, відсторонивши графа В'єннського, Карла-Костянтина.
Протягом 928—930 років боровся проти Рудольфа II, короля Верхньої Бургундії, втім без певного результату. Водночас Гуго I значну увагу приділяв керуванню Італією. У 931 році повалив Ламберта, маркіза Тоскани, передавши це володіння своєму братові Бозону. У 933 році змусив Рудольфа II відмовитися від прав на Італію, але в обмін віддав під владу Рудольфа своє Прованське (нижнє Бургундське) королівство.
Щоб досягти імператорської корони, Гуго одружився з Марозією Тосканською, матір'ю папи римського Іоанна XI, але не досяг успіху, оскільки Гуго I 935 року було вигнано з Рима Альберіхом II Сполетським. У 936 році поставив позашлюбного сина Гумберта новим маркізом Тоскани.
Спроба відвоювати об'єднану Бургундію (Арелатське королівство) у Конрада I Тихого, закінчилася невдачею. Втім 941 року в союзі з Романом I Лакапіном, візантійським імператором, завдав поразки сарацинам, що атакували Італію.
Коли він 941 року хотів раптово напасти на Беренгара, маркграфа Івреї, останній встиг втекти до імператора Оттона I, зібрав в Німеччині військо і в короткий час залучив на свій бік всіх незадоволених.
943 року зумів завдати поразки Беренгару Іврейському, розділивши його володіння, зокрема сприяв утворенню Генуезької республіки. 944 року уклав новий союз з Візантією, закріпивши шлюбом між своєю дочкою та сином імператора Костянтина VII. У 945 році після річного протистояння з Беренгаром Іврейським зазнав невдачі в Італії. У 946 році Гуго був змушений визнати владу Альберіха Сполетського над Римом.
Гуго I помер 10 квітня 947 року. У 948 корона Італії перейшла до Лотаря, його сина від другого шлюбу з німецькою принцесою Альдо.
Родина
ред.1. Дружина — Вілла, дочка Бозона I, короля Нижньої Бургундії
дітей не було
2. Ґільда, німецька принцеса
Діти:
- Альда, дружина Альберіха II, герцога Сполето
- Лотар (926/928—950), король Італії у 948—950 роках
3. Марозія, дочка Теофілакта, маркграфа Тоскани
дітей не було
4. Берта, дочка Бурхарда II Швабского
дітей не було
Діти від коханок:
Примітки
ред.Джерела
ред.- Previté-Orton, C. W. (1917). "taly and Provence, 900—950. The English Historical Review. 32 (127): 335—347.
- Harald Zimmermann: Das dunkle Jahrhundert. Ein historisches Porträt. Styria, Graz u. a. 1971.
- Jean-Charles Volkmann, Bien connaître les généalogies des rois de France, Éditions Gisserot, 1999, 127 p. (ISBN 978-2-87747-208-1)
- Louis Halphen, «Il regno di Borgogna», cap. XXV, vol. II (L'espansione islamica e la nascita dell'Europa feudale) della Storia del Mondo Medievale, 1999, pp. 807—821