Громадянські свободи

Громадянські свободи — негативні і позитивні повноваження фізичних осіб, як індивідуальні, так і колективні. Свободи найчастіше реалізуються шляхом усунення державного регулювання з тієї чи іншої поведінки особи. Свободи, таким чином, виражають незалежність індивіда від влади держави у певних діях і визначають межі державного втручання у сферу особистості^[1].

В літературі і законодавстві не проводиться різниці між змістом і сенсом понять свобод і прав^[2], тому усталена юридична формула «права і свободи» зустрічається повсюдно. Також є приклади вживання конструкції «право на свободу». Проголосити те чи інше право свободою — означає визнати авторитет і компетентність суб'єкта права у даній діяльності беззаперечним і вищим, ніж авторитет і компетентність держави^[3].

Історично, свободи переважно належать до першого покоління прав людини (XVII-XVIII ст.ст.)

Механізми гарантій, захисту свобод і прав аналогічні.

Свободи людини за Конституцією України та Цивільним кодексом України

В Основному Законі знайшли закріплення наступні свободи людини і громадянина:

свобода політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (стаття 15); свобода об'єднання у політичні партії та громадські організації^[4] (стаття 36);
особиста свобода^[5] (статті 29, 121);
свобода пересування^[6] (стаття 33);
свобода думки і слова^[7] (стаття 34);
свобода світогляду і віросповідання (свобода сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність) (стаття 35);
свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (стаття 54);
свобода доказування (свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) (стаття 129).

Цивільний кодекс проголосив такі свободи учасників цивільних відносин:

свобода договору (стаття 3);
свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (стаття 3).

Див. також

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Громадянські свободи

Примітки

↑ Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. — 4-е изд., перераб. и доп. — Москва : Юристъ, 2002. — С. 119. — ISBN 5-7975-0484-7.
↑ Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. — 2-е изд., изм. и доп. — Москва : НОРМА, 2002. — С. 540. — ISBN 5-89123-388-6.
↑ Наприклад, проголошення свободи віросповідання означає, що держава ні за яких умов не може диктувати особі її релігійну поведінку (якщо тільки ця поведінка не порушує прав і свобод інших людей). Не так з правом на соціальний захист: держава сама визначає, який соціальний захист отримає та чи інша група населення.
↑ На Заході — «свобода асоціацій».
↑ У Західну філософсько-наукову думку Б. Константом де Ребеком, А. де Токвілем введене поняття «індивідуальна свобода», що включає свободи політичну та особисту (див. примітки).
↑ Поряд зі свободою пересування існує право на вільний вибір місця проживання. Останнє не є свободою, адже передбачає помітну участь держави в реалізації цього права: наприклад, у тому що стосується надання соціального житла, оформлення права власності на житло тощо.
↑ Вона ж свобода висловлювань, друку, преси.

Посилання

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні [Архівовано 24 березня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
Право на свободу пересування і вибір місця проживання [Архівовано 27 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
Вчення про державу і право Б. Констана і А. Токвіля [Архівовано 4 грудня 2018 у Wayback Machine.]

Література

Всеобщая декларация прав человека 1948 г. / Международное право в документах: Учеб.пособие. — М., 2000. — С. 101—106.
Гаєк Ф. А. Конституція свободи / Пер. з англ. Мирослави Олійник та Андрія Королишина. — Львів: Літопис, 2002. — 556 с. — ISBN 966-7007-44-7
Головаха Е. И. Демократизація суспільства і розвиток особистості від тоталітаризму до демократії / Є. І Головаха, І. Е. Бекешкіна, В. С. Небоженко. –- К.: Наук. думка, 1992. — 267 с.
Дергачов О. Громадянські свободи // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.162 ISBN 978-966-611-818-2.
Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментарі до статті 9 Конституції України) // Українське право. — 1998. — № 1.
Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / уклад. і наук. ред. О. Л. Жуковська. — К. : ВІПОЛ, 2004. — 960 с.
Зарубей В. Правове регулювання перебування іноземців та біженців в Україні // Право України. — 1999. — № 8.
Зеленська М. І. Гарантії прав і свобод під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; монографія / М. І. Зеленська. — К. : Алерта, 2016. — 212 с.
Климович О. Система національних засобів захисту прав людини (в контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини // Право України. — 2001. — № 1. — С. 34-37
Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. — К.: Прав. єдність, 2008. — 350 с.
Конституційне право України: Підручник /За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-е вид., доопр. /НАН України; Ін-т держави і права. — К.: Наук. думка, 2000. — 732 с.
Концепція удосконалення інституту юридичної відповідальності держави перед громадянським суспільством та особою в Україні / Шемшученко Ю. С., Оніщенко Н. М., Пархоменко Н. М., Стоєцький С. В. та ін. — К.: Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2014. — 112 с.
Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. — Вид. 4-те, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2006. — 568 с.
Кройтор В. А. Защита прав граждан и организаций. — Харьков,1995.
Орзих М. Ф. Личность и права. / М. Ф. Орзих. — Одесса: Юрид. литература, 2005. — 3012 с.
Панкевич О. З. Соціальна держава та права людини «другого покоління» (загальнотеоретичне дослідження): Пр. Львів. лаб. прав людини і громадянина. Сер. 1. Дослідж. та реф. — Вип. 11. — Л.: Астрон, 2006. — 176 c.
Погорілко В. Ф. Права та свободи людини і громадянина в Україні / В. Ф. Погорілко, В. В. Головченко, М. І. Сірий. – К.: Ін Юре, 1997. — 52 с.
Права людини: соціально-антропологічний вимір: Пр. Львів. лаб. прав людини і громадянина НДІ держ. буд-ва та місцевого самоврядування Акад. прав. наук України / Гол. ред. П. М. Рабинович. Сер. І. Дослідж. та реф. — Вип. 13. — Л.: Світ, 2006. — 280 с.
Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні / За заг. ред. Н. М. Оніщенко, О. В. Зайчука — К.: Юрид. думка, 2007. — 424 с.
Рабінович П. Європейські стандарти прав людини: онтологічні, гносеологічні та праксеологічні стандарти // Вісн. Акад. прав. наук України. — 2003. — № 2-3 (33–34). — С. 114—132.
Рабіновіч П. М. Раданович Н. М. Європейська конвенція з прав людини: проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспекти). — Л.: Астрон, 2002. — 192 с.
Реабілітація жертв незаконних кримінальних переслідувань, політичних репресій та зловживань владою. Підручник для слухачів магістратури / В. В. Ченцов, В. М. Тертишник. — Київ: Алерта, 2016 – 324 с.
Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — Київ, 2000.
Тертишник В. М. КПК України. Коментар положень щодо захисту прав і свобод людини / В. М. Тертишник. — Київ: А. С. К., 2006.
Тертишник В. М. Верховенство права та практика застосування інституту оскарження неправомірних дій органів державної виконавчої служби / П. В. Макушев, В. М. Тертишник // Вісник Академії митної служби України) Серія «Право». – 2015. – № 1 (14) — С. 29-35.
Тертишник В. М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія / В. М. Тертишник. — Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2002. — 432 с.
Тертышник В. М. Защита прав и свобод человека: учебное пособие / В. М. Тертышник, А. В. Марченко, А. И. Тертышник. — Харьков, 2000. — 288 с.
Тертышник В. Мои процессуальные права — мое богатство / В. Тертышник // Юридическая практика. — 2004. — № 11. — С. 20–21.
Тертышник В. М. Неприкосновенность личной жизни: мой дом — моя крепость или мои права — мое богатство // В. М. Тертышник // Проблемы теории и практики уголовного процесса: история и современность. — Воронеж, 2006. — С. 409—415.
Хавронюк М. І. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. — Київ: Парламент. Вид-во, 1999.
Христова Г. О. Міжнародні стандарти прав людини як вихідні засади гендерно-правової експертизи законодавства України // Пробл. законності. — 2008. — Вип. 99. — С. 30-39.
Ченцов В. В. Реабілітаційне право та проблеми захисту жертв репресій, зловживань і помилок влади / В. М. Тертишник, В. В. Ченцов // Право і суспільство. — 2016. — № 3. — С. 198—204.
Шемшученко Ю. Конституція України і права людини / Ю. Шемшученко // Право України. — 2001. — № 8. — С. 13–15.

[1] Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. — 4-е изд., перераб. и доп. — Москва : Юристъ, 2002. — С. 119. — ISBN 5-7975-0484-7.

[2] Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. — 2-е изд., изм. и доп. — Москва : НОРМА, 2002. — С. 540. — ISBN 5-89123-388-6.

[3] Наприклад, проголошення свободи віросповідання означає, що держава ні за яких умов не може диктувати особі її релігійну поведінку (якщо тільки ця поведінка не порушує прав і свобод інших людей). Не так з правом на соціальний захист: держава сама визначає, який соціальний захист отримає та чи інша група населення.

[4] На Заході — «свобода асоціацій».

[5] У Західну філософсько-наукову думку Б. Константом де Ребеком, А. де Токвілем введене поняття «індивідуальна свобода», що включає свободи політичну та особисту (див. примітки).

[6] Поряд зі свободою пересування існує право на вільний вибір місця проживання. Останнє не є свободою, адже передбачає помітну участь держави в реалізації цього права: наприклад, у тому що стосується надання соціального житла, оформлення права власності на житло тощо.

[7] Вона ж свобода висловлювань, друку, преси.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]