Греко-візантійська католицька церква

Греко-візантійська католицька церква; Грецька католицька церква; лат. Byzantinum Ecclesia Catholico Graeciae
	Катедральний Собор Святої Трійці в Атенах
Засновники	Ісая Пападопулос
Дата заснування	1859
Статус	Sui iuris
У складі	Католицької церкви
Самостійність проголошена	11 червня 1911
Самостійність визнана	визнана
Перший предстоятель	Ісая Пападопулос Апостольський Екзарх Греції
Чинний предстоятель	Мануель Нін Апостольський Екзарх Греції
Центр	Атени
Кафедральний собор	Собор Святої Трійці
Основна юрисдикція	Греція
Юрисдикція для діаспори	Туреччина
Літургічна мова	Койне та грецька
Музична традиція	візантійська
Церковний календар	новоюліанський
Єпископів	2
Парафій	4
Священиків	11
Вірних	6020
Офіційний сайт	Офіційний сайт

Гре́цька візанті́йська католи́цька це́рква (грец. Ελληνική Βυζαντινή Καθολική Εκκλησία, Ellinikí Vizantiní Katholikí Ekklisía; лат. Byzantinum Ecclesia Catholico Graeciae), також Гре́цька католи́цька це́рква — східна католицька юрисдиція sui juris, яка находиться в повному євхаристійному спілкуванні з Латинською церквою, так і з 22 іншими східно-католицькими церквами, утворюючи разом Католицьку церкву, територією якої є Греція та Туреччина. Грецька католицька церква, як і Церква Греції, використовує візантійські традиції та обряд, новоюліанський календар та койне й сучасну грецьку мову.

Див. також: Католицька церква, Греко-католицькі церкви, Католицька церква в Греції та Католицька церква в Туреччині

Історія становлення

Кілька богословських соборів намагалися відновити єдність між грецькими та латинськими християнами: Барійський собор 1098 року, Ліонський собор 1274 року та Флорентійський собор 1439 року. Усі вони зазнали невдачі. Згодом багато греків, які тоді перебували під владою Османської імперії, прийняли спілкування з Римом. Вони зазвичай переходили в латинський обряд, підтримуючи свої парафії завдяки контактам і підтримці здебільшого венеційців.

Однак лише у 1860-х роках у селі Малгара у Фракії побудована церква sui juris, спеціально призначена для греко-католиків, які дотримувались візантійського обряду. До кінця XIX століття побудовано ще дві такі церкви, одна в Константинополі, а друга в Халкедоні.

У 1826 році католицький священик Джон Марангос розпочав місію серед православних християн Константинополя, де керував будівництвом невеликої громади. У 1878 році він переїхав до Афін, де помер у 1885 році після того, як заснував церкву. Крім того, він виграв два маленькі села у Фракії за католицьку віру.

Після 1895 року Успенці приступили до своєї місії в Константинополі, семінарії та двох інших містечках, заснованій у 1910 році; було близько 1000 віруючих із 12 священиками, 10 з яких були Успенськими.

У 1907 корінний грецький священик Ісая Пападопулос, священник, який побудував церкву у Тракії, був призначений генеральним вікарієм греко-католиків у складі Апостольської делегації Константинополя, а в 1911 отримав єпископське посвячення і був призначений відповідальним за новостворений ординаріат для католиків грецького візантійського обряду, який згодом став екзархатом. Була заснована особлива церква греко-католиків візантійського обряду. Набагато численнішими були греко-католики латинського обряду, які становили більшість населення на деяких егейських островах.

У результаті конфлікту між Грецією та Туреччиною після Першої світової війни греко-католики Малгари та сусіднього села Дауделі переїхали до Джанніці в Македонії, де сьогодні проживає значна громада, і багато з тих, хто жив у Константинополі (нині Стамбул, Туреччина) емігрував або втік до Атен, серед яких є єпископ, який змінив посаду екзарха та релігійний інститут сестер Паммакарістос, заснований у 1920 році.

У 1932 територія екзархату для греко-католиків візантійського обряду була обмежена територією грецької держави, а для тих, хто проживає в Туреччині, було створено окремий Константинопольський екзархат. Тривала еміграція та антигрецькі націоналістичні випадки турків, такі як Стамбульський погром, зробили греко-католиків останнього екзархату надзвичайно малою кількістю. Останній резидент греко-католицького священика в Константинополі помер у 1997 році і з тих пір не був замінений. Єдині регулярні богослужіння у греко-католицькій церкві Святої Трійці там проводять халдейські католики, які проживають у місті.

Покликання до грецької візантійської католицької церкви значною мірою походять з грецьких островів Сірос і Тінос, які обидва мають значне католицьке населення.

Єпископ Мануель Нін (титулярний єпископ Каркабії) є чинним Апостольським екзархом католиків візантійського обряду в Греції.

Кількість католицьких греків візантійського обряду в Греції поступово зростала до 6016 (6000 у Греції та 16 у Туреччині) станом на 2017 рік.^[2] В Атенах головною греко-католицькою церквою є Собор Святої Трійці в Атенах.

Греко-католицька спільнота нащадків емігрантів-емігрантів існує в Каргезі на Корсиці, хоча вона не під юрисдикцією Грецької візантійської католицької церкви. Священик, що базується в Атенах, архимандрит Атанасій Армаос, відвідує Каргезу кілька разів на рік, щоб відправляти богослужіння в грецькій церкві.^[3]

Візантійські греко-католики

До відомих грецьких візантійських або східних католиків (яких також називають уніатами через сприяння об'єднання Церков) належать:

Георгій Акрополіт, історик
Георгій Метохіт, диякон
Ісидор Київський, кардинал
Теодор Газа, вчений
Григорій III Константинопольський
Іван V Палеолог
Іван VIII Палеолог
Костянтин XI Палеолог, останній візантійський / римський імператор
Лев Аллатій, учений

Екзархи

Джорджо Калавасі, з 1932 по 1957 рік
Гіакінтос Гад, з 1957 по 1975 рік
Анаргірос Прінтезіс, з 1975 по 2008 рік
Дімітріос Салахас, з 2008 по 2016 рік
Мануель Нін, з 2016 року

Див. також

Посилання

Р. Роберсон. Східні християнські церкви [Архівовано 3 червня 2008 у Wayback Machine.]
Статистика церкви [Архівовано 18 липня 2008 у Wayback Machine.]

Примітки

↑ https://web.archive.org/web/20161020094357/http://www.cnewa.org/source-images/roberson-eastcath-statistics/eastcatholic-stat16.pdf
↑ The Eastern Catholic Churches 2017 (PDF). CNEWA or Catholic Near East Welfare Association. Архів оригіналу (PDF) за 24 жовтня 2018. Процитовано 25 лютого 2018.
↑ L'exception grecque, Corse-Matin (фр.), 23 квітня 2011, архів оригіналу за 24 червня 2019, процитовано 23 квітня 2011

[1] ttps://web.archive.org/web/20161020094357/http://www.cnewa.org/source-images/roberson-eastcath-statistics/eastcatholic-stat16.pdf

[2] The Eastern Catholic Churches 2017 (PDF). CNEWA or Catholic Near East Welfare Association. Архів оригіналу (PDF) за 24 жовтня 2018. Процитовано 25 лютого 2018.

[3] L'exception grecque, Corse-Matin (фр.), 23 квітня 2011, архів оригіналу за 24 червня 2019, процитовано 23 квітня 2011

[1]

[2]

[3]