Вікіпедія

Граф Луканор

книга

«Гра́ф Лукано́р» (ісп. El conde Lucanor) — кастильський збріник оповідань пізнього середньовіччя. Написаний близько 1335 року вільєнським князем Хуаном. Складається з 5 частин. Перша, найвідоміша частина, містить 51 коротке оповідання (приклади), що були складені на основі Езопових байок, іспанських та арабських казок. Друга, третя і четверта частини є збірниками афоризмів. П'ята частина — невеликий морально-дидактичний і теологічний трактат. Вперше опублікований 1575 року у Севільї. Перевиданий у Мадриді 1642 року, після чого був забутий. Наново осмислений письменниками у ХІХ столітті.[2] За мотивами 32-го оповідання з першої частини книги Ганс Крістіан Андерсен написав «Нове вбрання короля». 11-те оповідання опрацював Хорхе Луїс Борхес.

Граф Луканор
Libro de los enxiemplos del Conde Lucanor et de Patronio
Рукопис XIV-XV ст.
Жанр збірник оповідань
Автор Хуан Вільєнський
Мова кастильська
Написано 1335
Опубліковано Севілья, 1575
Країна  Кастильська Корона
CMNS: Цей твір у Вікісховищі[1]

Назва ред.

  • Граф Луканор ісп. El conde Lucanor) — коротка назва.
  • Книга прикладів (ісп. Libro de los ejemplos) — коротка назва.
  • Книга Патроніо (ісп. Libro de Patronio) — коротка назва.
  • Книга прикладів графа Луканора і Патроніо (ісп. Libro de los ejemplos del conde Lucanor y de Patronio)

Видання ред.

  • Enrique Moreno Baez, «El Conde Lucanor», Madrid, Editorial Castalia, 1976.
  • El Códice de Puñonrostro: el Conde Lucanor y otros textos medievales, Madrid, Real Academia Española, 1992.
  • Fernando Gómez Redondo, Libro del conde Lucanor, Madrid, Castalia, 1987.
  • María Jesús Lacarra, El Conde Lucanor, Madrid, Espasa Calpe, 1999 (Austral, 21).
  • Guillermo Serés, Germán Orduña, El conde Lucanor, Barcelona, Crítica, 1994 (Biblioteca Clásica, 6).
  • Juan Vicedo (versión actualizada), Biblioteca virtual Cervantes.
  • Agustín S. Aguilar, Víctor G. Ambrus, «El Conde Lucanor», Barcelona, Vicens Vives, 2006 (Clásicos Adaptados)

Мета і структура ред.

Книга має дидактичну, моралізаторську мету, як і більшість іспанської літератури, що з'явилася після неї. Граф Луканор веде розмову зі своїм радником Патроніо, ставлячи перед ним проблему («Дехто зробив мені пропозицію…» або «Я боюся, що така-то людина має намір…») і просячи поради. Патроніо відповідає завжди з великою покірністю, стверджуючи, що не бажає давати поради такій видатній особі, як граф, але пропонує розповісти йому історію, яку нагадує йому проблема графа. (Таким чином, історії є «прикладами» [ejemplos] мудрих вчинків). Наприкінці він радить графові вчинити так, як вчинив герой його історії.

Кожна глава закінчується більш-менш однаково, з невеликими варіаціями: «І це дуже сподобалося графові, і він так і зробив, і знайшов його добре. А дон Йоган (Хуан) побачив, що цей приклад дуже гарний, і записав його в цій книзі, і склав наступні вірші». Римований двовірш закінчується, даючи мораль історії.

Вплив ред.

  • В основі «Притчі про приязнь» Івана Франака лежить 48-е оповідання «Про те, що сталося з чоловіком, який випробовував своїх друзів» із книги «Граф Луканор»[3].

Переклади ред.

англійські
  • Don Juan Manuel. The Book of Count Lucanor and Patronio: A Translation of Don Juan Manuel's «El Conde Lucanor». Keller, John E., and L. Clark Keating, trans. New York: Peter Lang, 1993.
польські
  • Juan Manuel Don. Księcia Don Zuana Manuela Rady patroniuszowe czyli Historye i przykłady opowiadane Hrabi Lukanorowi / Juan Manuel Don ; Z hiszpańskiego wydane po polsku przez L. S. — T. 1–2. — Poznań: W księgarni i drukarni nowej, 1847.
російські
  • Хуан Мануэль. Граф Луканор / перевод с испанского Д. К. Петрова — М. ; Л. : Государственное издательство художественной литературы, 1961.

Примітки ред.

  1. ↑ https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:El_conde_Lucanor
  2. ↑ Elfinspell: Count Lucanor, The Fifty Pleasant Stories of Patronio, Don Juan Manuel, Preface, English Translation by James York, M.D., 14th century fables, short stories, facetiae, full text, Medieval Spanish Literature (CountLucanorPreface) online text. www.elfinspell.com. Процитовано 24 січня 2024.
  3. ↑ Корнійчук В. До джерел «Притчі про приязнь» Івана Франка [Архівовано 25 березня 2019 у Wayback Machine.] // Українське літературознавство. 2014. Випуск 78. С. 49–59.

Джерела ред.

  • Ayerbe-Chaux, Reinaldo. El Conde Lucanor: Materia tradicional y originalidad creadora. Madrid: J. Porrúa Turanzas, 1975.
  • Biglieri, Aníbal A. Hacia una poética del relato didáctico: Ocho estudios sobre El conde Lucanor. Chapel Hill: UNC Dept. of Romance Languages, 1989.
  • Flory, David. El Conde Lucanor: Don Juan Manuel en su contexto histórico. Madrid: Pliegos, 1995.

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Граф Луканор

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Граф_Луканор&oldid=41542268