Відкрити головне меню

Граничари — військово-корпоративна спільнота, основне населення Військового кордону другої половини XV ст. — другої половини XIX ст. Вони були звільнені від феодальних повинностей, але натомість зобов'язувались захищати кордон від нападів турків. За своїм статусом були проміжним, між селянством та шляхтою станом.

ПоходженняРедагувати

 
Географічна карта Військової границі

Внаслідок експансії Османської імперії в XV-XVI ст. територія Угорського королівства постійно скорочувалась, феодали оборонялись поодинці, і не могли протистояти турецькій армії. Дії турків на завойованих землях спричинили масове переселення слов'ян, переважно сербів у незавойовану Хорватію. У другій половині XV ст. угорський король Матвій Корвін дозволив селитися в прикордонних областях Ліка і Крбава за умови несення сторожової служби. Переселенці й місцеве населення, яке переходило на запропоновані умови, стали називатись ускоками, а згодом — граничарами. У 1578 р. було скликано спеціальний сейм, за постановами якого імператор видав Брушський указ. Згідно з ним, на хорватському боці прикордонні землі тимчасово відчужувались у місцевих феодалів і виводились з під номінального керівництва хорватського бана та перейшли в пряме підпорядкування австрійському командуванню. Виділена територія від Адріатичного узбережжя до річки Сава дістала назву Військового Кордону[1].

З метою послаблення противника, турки застосовували у війні на Балканах тактику випаленої землі (як і татари в Україні). За таких умов на кордоні з Османською імперією було розбудовано систему укріплень, яка одночасно була сигнальною системою. У випадку наближення турків сигнал передавався від одного укріплення до іншого. Отримавши умовний сигнал, всі чоловіки в поселеннях граничарів бралися до зброї, швидко збиралися в загони і діяли згідно з наперед визначеними планами[1].

РозформуванняРедагувати

Після послаблення Османської імперії в першій половині XVIII ст. граничари перестали бути потрібними й імперський уряд почав обмежувати їхню автономію. Після повстання 1755 року самоврядування граничарів було ліквідовано, а вони фактично перетворені на солдатів десяти територіальних полків. У другій половині XIX ст., коли було розформовано Військовий Кордон, було остаточно розформовано і граничарів[1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати