Горлиця синьоголова
| Горлиця синьоголова | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Turtur brehmeri (Hartlaub, 1865) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Горлиця синьоголова[2] (Turtur brehmeri) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Західній і Центральній Африці.
Опис ред.
Довжина птаха становить 25 см, враховуючи довгий хвіст. Виду не притаманний статевий диморфізм. Голова і шия яскраві, сірувато-блакитні. Решта тіла рудувато-коричнева. На крилах райдужні зелені плями. Дзьоб біля основи червонувато-сірий, кінчик тьмяно-зеленуватий. Очі темно-карі, лапи червонуваті.
Підвиди ред.
Виділяють два підвиди:[3]
Поширення і екологія ред.
Синьоголові горлиці живуть у вологих рівнинних тропічних лісах і в садах. Зустрічаються на висоті до 750 м над рівнем моря.
Поведінка ред.
Синьоголові горлиці живляться насінням і палими плодами, а також комахами, равликами і личинками. Вони шукають їжу на землі. Гніздяться в заростях поблизу землі або на нижніх гілках дерев, на висоті від 2,5 до 5,5 м над землею. В Камеруні пік розмноження припадає на серпень, у Габоні гніздовий сезон триває з грудня по травень. Гніздо являє собою платформу, зроблену з сухих гілок, корінців і, що незвично для голубів, сухого листя. В кладці 1—2 яйця, пташенята покидають гніздо на 14-й день.
У неволі ред.
Уперше синьоголових горлиць почали утримувати в Лондонському зоопарку в 1870 рокі, перше розмноження в неволі відбулося в 1950 році. Загалом синьоголових горлиць рідко утримують в неволі.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Turtur brehmeri. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
Джерела ред.
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- Alois Münst und Josef Wolters: Tauben — Die Arten der Wildtauben. 2. erweiterte und überarbeitete Auflage, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999, ISBN 3-9801504-9-6.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde — Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |