Горлиця рожевочерева
| Горлиця білолоба | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Turtur afer (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Columba afra Linnaeus, 1766 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Горлиця білолоба[2] (Turtur afer) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Мешкає в Африці на південь від Сахари.
.jpg)
Таксономія ред.
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис рожевочеревої горлиці до своєї книги «Ornithologie», описавши птаха за зразком з Сенегалу. Він використав французьку назву La tourterelle de Sénégal та латинську назву Turtur senegalensis[4]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[5]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї Systema Naturae, він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном. Одним з цих видів була рожевочерева горлиця, для якої Лінней придумав біномінальну назву Columba afra[6]. Згодом вона була переведена до роду Африканська горлиця (Turtur).
Опис ред.
Довжина птаха становить 22. Виду не притаманний статевий диморфізм. Верхня частина голови блакитнувато-сіра, лоб дещо світліший. Від дзьоба до очей ідуть чорні смуги. Верхняя частина тіла коричнювато-сіра, горло і груди рожевуваті. На кожному крила дві блискучих синіх плями. Дзьоб червоний, кінчик дзьоба жовтуватий.
Поширення і екологія ред.
Рожевочерві горлиці мешкають переважно в Західній і Центральній, а також в деяких районах Східної і Південної Африки. Вони живуть в тропічних лісах, саванах, чагарникових заростях, в садах, на пасовищах і плантаціях. Зустрічаються на висоті до 2000 м над рівнем моря. Рожевочереві горлиці віддають перевагу більш вологішим місцям, ніж сомалійські горлиці. Їм притаманне сезонне кочування: так, в Гані вони мігрують на південь під час сухого сезону, а в Малі трапляються лише під час сезону дощів.
Поведінка ред.
Рожевочереві горлиці живляться переважно насінням трав. Розмножуються протягом всього року. Гніздо розміщується на нижніх гілках дерева або в чагарниках і являє собою пласку платформу, зроблену з хмизу. В кладці 2 білих яйця. Інкубаційний період триває 13 днів, пташенята покриваються пір'ям на 13-14 день.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Turtur afer. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. Volume 2. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 122—123, Plate 10 fig 1. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021.
- ↑ Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. Архів оригіналу за 19 вересня 2012. Процитовано 23 листопада 2021.
- ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. Volume 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 284. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021.
Джерела ред.
- Gibbs, Barnes and Cox, Pigeons and Doves (Pica Press 2001) ISBN 1-873403-60-7
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- Alois Münst und Josef Wolters: Tauben – Die Arten der Wildtauben, 2. erweiterte und überarbeitete Auflage, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999, ISBN 3-9801504-9-6.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
Посилання ред.
- Xeno-canto: audio recordings of the blue-spotted wood dove [Архівовано 23 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Blue-spotted wood dove - Species text in The Atlas of Southern African Birds [Архівовано 6 січня 2011 у Wayback Machine.].
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |