Горлиця ветарська
| Горлиця ветарська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Macropygia magna Wallace, 1864 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Горлиця ветарська[2] (Macropygia magna) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Мешкає в Індонезії і Східному Тиморі. Ветарська горлиця до 2016 року вважалася конспецифічною з танімбарською і флореською горлицями[4].
Опис ред.
Довжина птаха становить 40 см, з яких 20 см припадає на довгий хвіст. Голова. шия і груди жовтувато-коричневі, поцятковані темними горизонтальними смужками, особливо помітними на шиї. Горло світло-жовто-коричневе, нижня частина тіла світло-коричнева. Верхня частина тіла, крила і хвіст темно-рудувато-коричневі, легко поцятковані темними смужками. Дзьоб темно-коричневий, кінчик знизу світлий. Райдужки сизі з оранжевими кільцями. Лапи темно-червоні. У самиць нижня частина тіла каштанова, темні смужкки на грудях відсутні, однак присутні сірі плямки. У молодих птахів живіт поцяткований темними смужками, голова рудувато-коричнева, поцяткована чорними смугами.
Поширення і екологія ред.
Ветарські горлиці мешкають на сході Малих Зондських островів, на островах Тимор і Ветар. Вони живуть у сухих і вологих рівнинних тропічних лісах.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Macropygia magna. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Ng, E.Y.X.; Eaton, J.A.; Verbelen, P.; Hutchinson, R.O.; Rheindt, F.E. (2016). Using bioacoustic data to test species limits in an Indo-Pacific island radiation of Macropygia cuckoo doves. Biological Journal of the Linnean Society. 118 (4): 786—812. doi:10.1111/bij.12768.
Джерела ред.
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |