Глухонімота́ (лат. surdomutismus) — вроджена або набута в ранньому дитинстві глухота, що супроводжується відсутністю мовлення через порушення голосового апарату[1][2]. Може бути наслідком такої вушної вади, як зрощення слухових кісточок (synotia), але в цьому випадку має місце порушення слуху за кондуктивним типом (тобто страждає апарат звукопроведення, а не звукосприйняття)[3].

Чимало людей, які страждають на глухонімоту, опановують комунікацію, використовуючи слуховий апарат, читання по губах та/або мову жестів.

З числа захворювань, пов'язаних з ураженням органу слуху, глухонімота, що розвинулася в дитинстві (або є вродженою), завжди дає право на встановлення III групи інвалідності[4].

Вроджена глухонімотаРедагувати

Вроджена глухота у людини часто спричиняє невміння розмовляти (тобто глухонімоту). Вроджена глухонімота спостерігається, коли дитина народжується глухою й надалі не може повноцінно навчитися говорити. Втрата слуху в ранньому дитинстві або ураження мозку призводять до набутої глухонімоти.

ПриміткиРедагувати

  1. Энциклопедический словарь. 2009.
  2. Короткий психологічний словник (uk). Вища школа. 1976. с. 44. 
  3. Головацький А. С., Черкасов В. Г. та ін. (2015-01-01). Анатомія людини. Т. 2. Вид. 3-тє.: Підручник для ВМНЗ IV р. а. (uk). Нова Книга. с. 374. ISBN 9789663825441. 
  4. Камінський, Олексій (1973). Законодавство про соціальне забезпечення (uk). Вид-во - ПолітЛіт. с. 286, 334.