Генрі Чарлз Кері
Ге́нрі Чарлз Ке́рі (англ. Henry Charles Carey, *15 грудня 1793 Філадельфія — †13 жовтня 1879) — один з найвідоміших американських економістів першої половини XIX століття.
| Генрі Чарлз Кері | |
|---|---|
| англ. Henry Charles Carey | |
 | |
| Народився | 15 грудня 1793 США Філадельфія |
| Помер | 13 жовтня 1879 (85 років) Філадельфія, Пенсільванія, США[1] |
| Поховання | Saint Mary's Episcopal Churchyardd[2] |
| Країна | .svg){kind=small} США |
| Діяльність | економіст, соціолог, письменник |
| Галузь | політична економія |
| Членство | Шведська королівська академія наук Американська академія мистецтв і наук |
| Відомий завдяки: | розробник теорії трудової вартості з урахуванням відтворення |
| Батько | Mathew Careyd |
| Брати, сестри | Edward L. Careyd |
| У шлюбі з | Martha Leslie Careyd |
| Родичі | Isaac Lead |
| Нагороди | |
| Автограф | .png){kind=small} |
 Генрі Чарлз Кері у Вікісховищі | |
З творчої біографії
ред.Народився в Філадельфії в родині ірландського іммігранта Метью Кері. Згодом очолив батькову видавничу фірму, поєднуючи журналістику з широкими діловими інтересами. Опублікував більше десятка книг і тисячі газетних статей та памфлетів.
У своїй основній роботі «Принципи політичної економії» (англ. The Principles of Political Economy, 1837—1840), він розробив теорію трудової вартості з урахуванням відтворення (вартість визначається не тільки минулими, але й майбутніми витратами праці), яка справила глибоке враження навіть на Маркса. У книзі «Минуле, сьогодення і майбутнє» (англ. The Past, The Present and The Future, 1848) він детально виклав свою теорію ренти і показав, що історична послідовність обробки землі, принаймні, в США, була протилежна запропонованої Давидом Рікардо, а саме, від гірших земель до кращих. Він припустив, що доходи від застосування капіталу до землі характеризувалися зростаючою, а не спадаючою віддачею. Кері не зміг зрозуміти, що це справедливо лише при «граничному рівні екстенсивного використання землі» (застосування однакової кількості капіталу і праці до більшої кількості землі), а не при «граничному рівні інтенсивного використання земельних угідь» (застосування більшої кількості капіталу і праці до ділянки землі однакової площі). Тим не менш, його заперечення не давало спокою багатьом економістам-класикам.
У поглядах Кері простежується антипатія до теорії Томаса Мальтуса та Давида Рікардо, які, на його погляд, перекрутили вчення Адама Сміта. Кері висловлював впевненість у тому, що класична економічна теорія потребує ревізії у світлі американської практики при надлишкових земельних ресурсах і рідкості праці. Вірив у кінцеву гармонію економічних інтересів, особливо стосовно інтересів праці й капіталу з одного боку, та землевласників — з іншого.
Наприкінці 1850-х років він все більше переходив від економічних праць до соціології. У таких книгах як «Принципи суспільної науки» (англ. Principles of Social Science) та «Єдність законів: співвідношення фізичної, суспільної, психологічної і етичної наук» (англ. The Unity of Law: As Exhibited in the Relations of Physical, Social, Mental and Moral Science, 1872) він висловлював поширену серед американських представників суспільних наук того періоду впевненість в тому, що дні спеціальної економічної науки закінчилися.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ The New York Times / J. Kahn — Manhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1851. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
- ↑ Find a Grave — 1996.
Література
ред.- Марк Блауг. 100 великих економістів до Кейнса. — Економічна школа, 2005. — С. 704. — ISBN 5-902402-11-5.