Генрієтта д'Анжевіль

французька альпіністка

Генрієтта д'Анжевіль (франц.Henriette d'Angeville: * 10 березня 1794 в Семур-ан-Бріоне — † 13 січня 1871 в Лозанні) — друга жінка, яка піднялася на Монблан .

Генрієтта д'Анжевіль
фр. Henriette d'Angeville
Henriette d'Angeville.jpg
Народилася 10 березня 1794(1794-03-10)[1]
Семюр-ан-Брійонне
Померла 13 січня 1871(1871-01-13) (76 років)
Лозанна, Швейцарія
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність спелеологиня, альпініст
Знання мов французька[1]

БіографіяРедагувати

Генрієтта д'Анжевіль походила з французької аристократичної родини. Після Французької революції її батька було ув'язнено, а дідуся страчено,[2] тому родина переїхала в Буже в регіоні Рона-Альпи. Після смерті батька, у 1827 році, вона оселилася у Женеві.[3] Жінка захоплювалась пішими походами, і довший час мріяла піднятись на Монбалн. Це стало можливим у 1838 році. Саме тоді Генрієтта д'Анжевіль піднялась на найвищу гору Європи, і продовжила марафон жінок-альпіністок, розпочатий Марією Парадіс у 1808 році.

Д'Анжевіль продовжувала підніматись у гори впродовж двадцяти п'яти років. Вона покорила ще двадцять одну вершину, зокрема ще раз сходила на Монблан. Її останнє альпійське сходження було у віці 65 років на гору Олденхорн.[4] Свої останні роки вона також зацікавилася спелеологією та заснувала музей мінералогії в Лозанні. Там вона і померла.

Експедиція МонбланРедагувати

У 1838 році разом з Джозеф-Марі Куттет, а також в товаристві п'яти інших гідів, і шести носіїв, д'Анжевіль рушила покоряти Монблан.[2] Їй пропонували долучитись до двох чоловічих-груп, однак вона відмовилась.[3] Її прибуття до Шамоні стало сенсацією і викликало чималий переполох; з натовпу лунали вигуки підбадьорення, які супроводжували її дорогою до підйому. На висоті 10 тисяч футів у гірському притулку Гранд Мюлет вона отримала телеграму від польського дворянина (який надіслав свою візитку до її намету), і до них долучилась також група англійців.[2]

Експедиція Генрієтти д'Анжевіль рушила покоряти вершину 4 вересня 1838 року о 2 годині ночі. Дорогою жінка проявила свою витривалість та силу;[5] вона піднялась на скелі так само, як і чоловіки[3] хоч і страждала від підвищенного серцебиття та сонливості.[6] Група піднялась на вершину о 13:15. Досягнення цілі відсвяткували канапками з шампанським. З вершини в небо випустили голубів як знак успішного сходження. А саму Генрієтту чоловіки підняли на плечі і вони всі разом радісно вигукували від щастя. Після повернення до Шамоні їх привітав салют з гармати. Наступного дня в урочистостях, на прохання д'Анжевіль, взяла участь також особлива гостя, на той момент шістдесятирічна Марія Парадіс.[5] В цей період в Шамоні перебував, хоч і покинув містечко напередодні успішного підйому д'Анжевіль, молодий, бідний і багатообіцяючий автор та альпініст Альберт Річард Сміт. Він намагався приєднатися до експедиції, однак так і не піднявся на гору до 1851 року. Після цього Сміт перетворив свій досвід на театральне шоу. Про експедицію д'Анжевіль (а також про «польського джентельмена») він згадує у своєму творі «Підйомі на Монблан».[7]

ВизнанняРедагувати

Оскільки Парадіс, на основі її ж власних розповідей, частково несли провідники, д'Анжевіль часто вважається першою жінкою, яка досягла вершини Монблан власними силами.[8] У Отвіль-Лоні, недалеко від замку Анжевіль, який придбала сім'я Анжевіль у 1657 році і де проживав брат Генрієтти, названо вулицю на честь Генрієтти д'Анжевіль.[9] Про неї згадує Гаррієт Бічер Стоу у своїх мандрівних мемуарах Sunny Memories of Foreign Lands. Стоу багато подорожувала Альпами, де познайомилась і з Марією Парадіс (яку вона називала «Марі де Монблан») і з Генрієттою д'Анжевіль в Женеві.[10]

Список літературиРедагувати

  1. а б Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Коричневий 13-25.
  3. а б в Мазель 4-5.
  4. Коричневий 29.
  5. а б Коричневий 26-28.
  6. Райлі 33.
  7. Smith 392.
  8. Grabne par. 7.
  9. Домен par. 4.
  10. Stowe 237.

БібліографіяРедагувати