Відкрити головне меню

Генрик IV Праведний (пол. Henryk IV Prawy; 1257/1258 — 23 червня 1290) — верховний польський князь у 12881290 роках (як Генрик III), князь Сілезько-Вроцлавський у 1266—1290 роках (як Генрік IV).

Генрик IV Праведний
Henryk probus.jpg
Князь Польщі
Правління 12881290
Попередник Лешек II Чорний
Наступник Пшемисл II
Біографічні дані
Народження 1257/1258
Смерть 23 червня 1290
Вроцлав
Поховання Вроцлав
Дружина Констанца Опольська
Матильда Бранденбурзька
Династія П'ясти
Батько Генріх III Білий
Мати Юдита Мазовецька
POL województwo dolnośląskie COA.svg
Медіафайли у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Князь СілезіїРедагувати

Походив з династії П'ястів. Син Генрика III Білого та Юдити Мазовецької (доньки Конрада I). Втратив батька у 1266 році, ставши номінальним князем Вроцлава. Опікуном юного Генріха був його стрийко Владислав, архієпископ Зальцбурга. Вважаючи, що постійні роз'їзди між Вроцлавом і Зальцбургом не підуть на користь дитині, Владислав відправив його 1267 року до Праги — двору Пржемисла II Отакара. Незабаром після смерті стрийко у 1270 році Генріх повернувся до Вроцлава, де перебував під наглядом найближчого радника батька, Симона Гальського. Генріх здобув чудову освіту.

Генріх IV і далі підтримував дружбу з Пржемислом Отакаром і ходив з ним у похід проти Угорщини в 1271 році. У 1273 році Генріх став повнолітнім і офіційно прийняв кермо влади Сілезсько-Вроцлавським князівством. Але під його владою перебувала лише східна частина Нижньої Сілезії.

Намагався зміцнити дружні стосунки зі своїми родичами — Владиславом Опольським і Пшемислом II. Він і далі підтримував Пржемисла Отакара II в боротьбі з королем Рудольфом I Габсбургом, що розпочалася 1276 року.

У 1277 прихильник короля Рудольфа — легніцький князь Болеслав II Рогатка — викрав Генріха Праведного і ув'язнив його. Це викликало обурення польських союзників Генріха IV — Генріха III Глогувського і Пшемисла II, але вони зазнали поразки в Столецькій битві 24 квітня 1277 року від Генріха V Товстого, герцога Легніцького. Але 1278 року Генріх Праведний здобув волю, коли Пржемисл Отакар підкорився Рудольфу Габсбургу, а Генріх IV погодився поступитися своїм ув'язнювачам третиною своїх володінь — Сьрода-Шльонську і Стшегом — і заплатити викуп.

Після того, як Пржемисл Отакар II загинув 26 серпня 1278 року в битві при Моравському полі Генріх IV спробував стати регентом Чехії при малолітньому королі Вацлаві II, але імператор Рудольф призначив на цю посаду маркграфа Оттона V Асканія, маркграфа Бранденбург-Зальцведель. Генріх Праведний як компенсацію отримав Кладське графство в Богемії як лен. У 1279 році викупив у Бранденбургу Кросенську землю. Помирившись з Рудольфом, Генріх IV у 1280 році їздив до Відня, сподіваючись домогтися для себе корони польського короля.

Намагаючись врегулювати відносини з сусідніми князями, Генріх Праведний 1280 року запросив на з'їзд у Сандовель Генріха IV Легніцького, Генріха III Глогувського і Пшемисла II, де оголосив їх бранцями і зажадав територіальних поступок. Пшемисл був змушений віддати Генріху IV Велюнь. Того ж року Генріх Праведний зробив спробу захоплення Кракова і Малої Польщі у відповідь на напад Лешека II Чорного на Вроцлав. Водночас спротив амбіціям Генріха IV чинили Болко I Суворий (князь Львувецький), Конрад II Горбатий (князь Сцинавський), Казимир Битомський, Мєшко I Цешінський, Пшмесилав Ратиборський.

У 1282 році Генріх IV вступив у суперечку з Томашом II Заремба, єпископом Вроцлава, за маєтності, що були захоплені церквою після битви при Легніці 1241 року. Спочатку князь Вроцлавський вимушений був поступитися, проте вже 1283 року він зумів взяти реванш, спираючись на польських ієрархів та шляхту. 1284 року Томаш Заремба наклав інтердикт. У відповідь Генріх Праведний звернувся до папи римського Мартина IV. Останній підтримав єпископа Вроцлава. Але Генріх IV, спираючись на польських єпископів, продовжував тиснути на Томаша II. 1285 року захопив низку земель Вроцлавського єпископства. У 1287 році Томаш Заремба вимушений був перебратися до Ратибора.

У 1284 році Генріх IV захопив великопольске місто Каліш, який обміняв на Олобок. У 1287 році зумів розірвати шлюб з першою дружиною — Констанцою Опольською — на основі родинної спорідненості.

Верховний князьРедагувати

У 1288 році помер бездітний краківський князь Лешек II Чорний, чим вирішив скористатися Генріх IV. Він примирився з Пшемислом Великопольським, повернувши тому Велюнь. Іншими претендентами на Краків були зведений брат Лешека — Владислав Локоток і Болеслав Плоцький. Того ж року оженився на доньці Оттона V Бранденбург-Зальцведель.

26 лютого 1289 року Генріх IV зазнав поразки від своїх суперників у битві при Севеж. Втім Болеслав Плоцький несподівано відмовився від претензій, залишивши Владислава одного. Тому вдалося захопити Вавельський замок і змусити сілезців відступити до Скелі. Генріх Праведний перегрупував сили і особисто встав на чолі війська, що пішла на Краків. Завдяки допомозі частини городян він захопив місто і проголосив себе верховним князем Польщі, проте резиденцію переніс до Сандомиру.

За час правління йому вдалося зміцнити владу і поліпшити економіку. Він підтримував гірників і міста, багатьом з яких дарував магдебурзьке право і різні привілеї. Будучи освіченою і висококультурною людиною, Генріх IV впроваджував звичаї, прийняті в Західній Європі при дворах і серед лицарства.

Раптово помер 23 червня 1290 року у віці 32 років. Обставини його смерті достеменно невідомі. Відповідно до повідомлення Яна Длугоша, Генріх мав намір домагатися від папи римського королівської корони, для чого спрямував до Риму посла з 12 тисячами гривень срібла. 400 гривень дорогою були вкрадені, і папа римський відмовився від перемовин. Розтратникам вдалося втекти і, побоюючись княжого гніву, вони отруїли Генріха Праведного повільною отрутою. Вмираючи, він встиг скласти заповіт, згідно з яким Вроцлав передавався Генріху Глогувському, а Краків — Пшемислу II.

ДжерелаРедагувати

  • Heinrich Appelt, Hugo Kuhn: Heinrich IV., Herzog von Schlesien-Breslau. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 8, Duncker & Humblot, Berlin 1969, ISBN 3-428-00189-3, S. 394—396
  • JASIŃSKI, Kazimierz. Przydomek księcia wrocławskiego Henryka IV. Acta Universitatis Nicolai Copernici. Historia. 1992, roč. 26, s. 67-76. ISSN 0860-1232