Відкрити головне меню

Гао Сінцзянь
高行健
Gao Xingjian.jpg
Гао Сінцзянь, 2008
Народився 4 січня 1940(1940-01-04) (79 років)
КНР Ганьчжоу, Цзянсі, Республіка Китай
Громадянство Flag of the People's Republic of China.svg КНРФранція Франція1997)
Діяльність письменник, драматург, художник
Alma mater Beijing Foreign Studies Universityd
Мова творів китайська
Жанр проза, драма
Magnum opus «Гора духів»
Партія Комуністична партія Китаю
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (2000)

CMNS: Гао Сінцзянь на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Гао Сінцзянь (кит. 高行健 , піньїнь Gāo Xíngjiàn) (нар. 4 січня 1940, Ганьчжоу) — китайський і французький[2] прозаїк, романіст, драматург та критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2000 року за «Твори всесвітнього значення, відмічені гіркотою за стан людини в сучасному світі».

БіографіяРедагувати

Гао Сінцзянь народився в Ганьчжоу, Цзянсі, Китай. Гао став громадянином Франції у 1997 року. Проживає в Парижі. У 1992 році він був нагороджений орденом мистецтв і літератури від французького уряду.

Ранні роки в провінціях Цзянсі і ЦзянсуРедагувати

Батько Гао був клерком в банку «Bank of China», а його мати була членом YMCA. Його мати була актрисою у анти-японському театрі під час Другої японо-китайської війни. Під впливом своєї матері, Гао полюбив малювання, писання та театр з малолітства. Під час навчання у середній школі Гао читав багато західної літератури в перекладі, і вивчав малювання ескізів, малювання тушшю, живопис маслом та глиняну скульптуру під керівництвом художника Юня Цзунїна (кит. 郓 宗嬴, піньїнь Yun Zōngyíng).

У 1950 році його сім'я переїхала в Нанкін, столицю провінції Цзянсу. У 1952 році Гао пішов до середньої школи № 10 у Нанкіні, яка була середньою школою при Нанкінському університеті.

Роки в Пекіні та провінції АньхойРедагувати

У 1957 році Гао закінчив школу, і за порадою своєї матері, вибрав Пекінський університет іноземних мов (BFSU, 北京 外国语 大学) замість Центральної академії мистецтв (中央 美术 学院), хоча він вважався талановитим у мистецтві.

У 1962 році Гао закінчив факультет французької мови, BFSU, та став працювати перекладачем у Китайському міжнародному книжковому магазині (中国 国际 书店). У 1970-х, через офіційну політику «вниз до села», він пішов і залишився в селі і працював на фермах у провінції Аньхой. Короткий час він працював вчителем китайської мови у середній школі у провінції Аньхой. У 1975 році йому було дозволено повернутися в Пекін і стати керівником групи французького перекладу для журналу «Будівництво в Китаї» ("中国 建设").

У 1977 році Гао працював у Комітеті зі зовнішніх відносин Китайської асоціації письменників (中国 作家协会 对外 联络 委员会). У травні 1979 року він відвідав Париж, разом з іншими китайськими письменниками, у тому числі з Ба Цзінь, і був франко-китайським перекладачем в групі. У 1980 році Гао став сценаристом і драматургом Пекінського народного художнього театру (北京 人民 艺术 剧院).

Гао відомий як піонер абсурдистської драми в Китаї, де п'єси «Сигнал тривоги» ("绝对信号", 1982) та «Автобусна зупинка» ("车站", 1983) були поставлені в період його роботи драматургом в Пекінському народному художньому театру з 1981 по 1987. Бувши під впливом європейської театральної моделі, Гао заробив репутацію авангардистського письменника. Інші його п'єси, «Дика людина» (1985) та «Протилежний беріг» ("彼岸", 1986), відкрито критикували державне правління.

У 1986 році Гао було помилково діагностовано на рак легенів, і він почав 10-місячний похід уздовж Янцзи, результатом якого став роман «Гора духів» («灵山»). Цей твір — частково мемуари, частково роман — був вперше опублікований в Тайвані 1989 року, змішує жанри і розповіді від різних персонажів. Він був наведений шведським Нобелівським комітетом, як «один з цих сингулярних літературних творів, що, здається, неможливо порівняти ні з чим, окрім самих себе». Книга докладно викладає його подорож з провінції Сичуань до узбережжя, і життя серед китайських меншин, таких, як цян, мяо, і ї на околицях цивілізації хань.

Роки в Європі і в ПарижіРедагувати

У 1987 році Гао переїхав у Баньоле під Парижем. Політичний твір «Втікачі» (1989), який посилається на протести на площі Тяньаньмень у 1989 році, привів до заборони всіх його творів у Китаї.

БібліографіяРедагувати

  • 寒夜的星辰 («“Зимові зорі», 1979)
  • 现代小说技巧初探 («Перші розвідки в мистецтво сучасної художньої літератури», 1981)
  • 绝对信号 («Сигнал тривоги», 1982)
  • 车站 («Автобусна зупинка», 1983)
  • 野人 («Дика людина», 1985)
  • 有只鸽子叫红唇儿 («“Голуб, якого називають червоногубий», 1984) — збірка повістей
  • 彼岸 («Протилежний беріг», 1986)
  • 给我老爷买鱼竿 («Вудка для мого дідуся», 1986) — збірка розповідей
  • 灵山 («Гора духів», або Дивотворні гори, 1990)
  • 没有主义 (Without -isms, «No Ideology», 1995)
  • 一个人的圣经 (One Man’s Bible, 1998)

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Французький письменник не лише за місцем проживання, але й за мовою деяких драматичних творів

ПосиланняРедагувати