Гансюрген Райніке

Гансюрген Райніке
Гансюрген Райніке
Народився	10 серпня 1902; Франкфурт-на-Майні, Вісбаден[d], Гессен-Нассау, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер	29 січня 1978 (75 років); Вупперталь, Дюссельдорф, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН
Діяльність	військовослужбовець
Учасник	Друга світова війна
Військове звання	Капітан-цур-зее
Нагороди
	Офіцер ордена За заслуги перед ФРН
	Нагрудний знак флоту
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Гансюрген Райніке (нім. Hansjürgen Reinicke; 10 серпня 1902, Франкфурт-на-Майні — 29 січня 1978, Вупперталь) — німецький офіцер, капітан-цур-зее крігсмаріне. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Біографія

Райніке (праворуч) і Артур Гаррісон Граубарт на верфі Philadelphia Naval Shipyard (лютий 1946).

В 1922 році вступив в рейхсмаріне. З 1931 року — інструктор торпедного училища Фленсбурга. З вересня 1934 по вересень 1936 року — командир міноносця «Меве», на якому здійснив декілька плавань за кордон. З серпня 1936 року міноносець використовувався під час так званих нетральних патрулів біля узбережжя Іспанії. Після цього Райніке служив офіцером Адмірал-штабу при командувачі броненосцями.

З серпня 1938 року — референт оперативного відділу ОКМ. На початку 1939 року йому було доручено розглянути питання окупації Норвегії. Учасник планування операції «Морський лев». З грудня 1941 року — 1-й офіцер Адмірал-штабу (начальник оперативного відділу) при командувачі лінкорами Отто Ціліаксі. Учасник планування операції «Цербер». З жовтня 1942 року — 1-й офіцер Адмірал-штабу в командуванні флоту. В лютому-березні 1943 року командував есмінцем Z28. З березня 1943 року — 1-й офіцер Адмірал-штабу при командувачі бойовою групою крігсмаріне.

З 5 січня 1944 року — командир важкого крейсера «Принц Ойген». Під його командуванням крейсер відзначився у підтримці сухопутних військ біля Риги і Тукумса, обстрілюючи наступаючі радянські війська, а також прикриваючи німецьку евакуацію. Після війни «Принц Ойген» був переданий американцям в якості трофею, а Райніке потрапив у полон, проте залишався німецьким командиром крейсера до 1 травня 1946 року. 1 вересня 1946 року звільнений з полону.

Після звільнення Райніке працював у Військово-морській історичній команді, яку очолював останній командир «Принца Ойгена» капітан Артур Гаррісон Граубарт як начальник Управління військово-морської розвідки США в Німеччині. В 1952 році команда була розформована.

В 1960/61 року — президент Lions Clubs International у Вупперталі. Окрім цього, Райніке очолював Асоціації роботодавців Вупперталя, а також хімічної промисловості і промислового району Бергішес-Ланду.

Звання

Матрос-єфрейтор і кандидат в морські офіцери (1 квітня 1923)
Фенріх-цур-зее (1 квітня 1924)
Оберфенріх-цур-зее (1 квітня 1926)
Лейтенант-цур-зее (1 жовтня 1926)
Оберлейтенант-цур-зее (1 липня 1928)
Капітан-лейтенант (1 червня 1934)
Корветтен-капітан (1 жовтня 1937)
Фрегаттен-капітан (1 вересня 1941)
Капітан-цур-зее (1 квітня 1943)

Нагороди

Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го і 3-го класу (12 років; 2 жовтня 1936) — отримав 2 нагороди одночасно.
Іспанський хрест в сріблі з мечами (23 червня 1939)
Орден морських заслуг (Іспанія) 2-го класу в сріблі (29 серпня 1939)
Залізний хрест
- 2-го класу (27 листопада 1939)
- 1-го класу (19 квітня 1940)
Орден Корони Італії, офіцерський хрест (6 листопада 1941)
Німецький хрест в золоті (12 березня 1942)
Нагрудний знак флоту (1942)
Орден «За військові заслуги» (Болгарія) 3-го ступеня з військовою відзнакою (1943)
Лицарський хрест Залізного хреста (21 квітня 1945)
Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», офіцерський хрест (15 квітня 1970) — за заслуги в якості керівника асоціацій роботодавців.

Література

Hellmuth Günther Dahms: Die Geschichte des Zweiten Weltkriegs. Ullstein, 1989, diverse Seiten.
Walter Lohmann, Hans H. Hildebrand: Die deutsche Kriegsmarine, 1939–1945: Gliederung, Einsatz, Stellenbesetzung. Band 3, Podzun, 1956, S. 293.
Patzwall K., Scherzer V. Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X
DÖRR, MANFRED, Die Ritterkreuzträger der Deutschen Wehmacht 1939–1945, Biblio Verlag, Osnabrück, 1996.