Вікіпедія

Галушкін Юрій Алімович

український військовик
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галушкін.

Ю́рій Алі́мович Галу́шкін (нар. 26 червня 1971(19710626), м. Хорол, Полтавська область, УРСР) — український військовослужбовець, бригадний генерал Збройних сил України, в.о. командувача Високомобільних десантних військ (2014—2015), начальник повітрянодесантної служби ДШВ ЗСУ (2015—2019), керівник Головної інспекції Міністерства оборони України (2019—2021), командувач Сил територіальної оборони України (1 січня — 15 травня 2022). учасник російсько-української війни. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького.

Юрій Галушкін
Галушкін Юрій Алімович
 Бригадний генерал
Загальна інформація
Народження26 червня 1971(1971-06-26) (53 роки)
м. Хорол, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Військова служба
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Десантні війська
Війни / битвиУкраїнський контингент у Косові
Війна на сході України
Командування
2022 ВСП ЗСУ, заступник начальника Головного управління
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького I ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» I ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» I ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» I ступеня
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» I ступеня
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня

Життєпис

ред.

У 1988 році закінчив середню школу. З 1988 по 1992 роки навчався в Полтавському вищому зенітному ракетному командному училищі.

У 2004 році закінчив Національну академію оборони України за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з'єднань) Сухопутних військ», де здобув кваліфікацію офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня.

У 2001—2002 брав участь у міжнародній миротворчій операції в Косові (Югославія).

У листопаді 2013 — заступник командувача Високомобільних десантних військ.

Російсько-українська війна

ред.

З 2014 року брав участь у Антитерористичній операції (Операції об'єднаних сил) на території Донецької та Луганської областей.

З червня 2014 р. до січня 2015 р. виконував обов'язки командувача Високомобільних десантних військ (на той час входили до складу Сухопутних військ Збройних Сил України). Після того, як ВДВ стали окремим родом військ, призначений заступником командувача[1].

У грудні 2019 року призначений Головним інспектором Міністерства оборони України, з середини 2020 — на посаді заступника Головного інспектора.

5 грудня 2020 року Указом Президента України присвоєно звання бригадного генерала[2].

1 січня 2022 року призначений Командувачем Сил територіальної оборони Збройних Сил України[3].

15 травня 2022 року звільнений з посади Командувача Сил територіальної оборони ЗСУ[4].

16 травня 2022 року призначений заступником начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України.

3 квітня 2024 року призначений командувачем оперативно-тактичного угруповання військ «Харків»[5], 10 травня, після початку російського наступу в Харківській області, знятий з посади; його місце посів Михайло Драпатий[6][7].

Розслідування

ред.

20 січня 2025 року ДБР та СБУ затримали Галушкіна за підозрою у недбалості під час оборони півночі Харківської області в травні 2024 року[8]. 21 січня 2025 року Печерський районний суд міста Києва заарештував Галушкіна з заставою в 5 млн грн[9], його відправили під домашній арешт[10]. 24 січня Галушкіна вдруге взяли під варту без права внесення застави[11][12].

Кандидат юридичних наук генерал-лейтенант у відставці Григорій Омельченко виконав юридичний розбір висунутих звинувачень і вказав на їхню юридичну безграмотність і можливі порушення Конституції та законів України. На його думку, було порушено конституційне право на презумпцію невинуватості (ст. 62 Конституції) і ст. 43-1 ККУ[13][14].

11 березня 2025 року Київський апеляційний суд залишив Галушкіна під вартою[15].

19 березня 2025 року Печерський районний суд міста Києва продовжив запобіжний захід для Юрія Галушкіна у вигляді тримання під вартою ще на 30 днів – до 22 квітня[16].

Нагороди

ред.
  • Орден Богдана Хмельницького І ступеня (4 грудня 2023) — за самовіддане служіння Українському народові, особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку[17];
  • Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (31 липня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[18];
  • Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (21 жовтня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[19];
  • Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»[20];
  • медаль «10 років Збройним Силам України»;
  • медаль «15 років Збройним Силам України»;
  • медаль «За сумлінну службу» ІІ і І ступенів;
  • медаль «Ветеран служби»;
  • нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» ІІ ступенів;
  • нагрудний знак «Воїн-миротворець»;
  • нагрудний знак «За військову доблесть».

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Володимир Зеленський призначив командувачем Сил територіальної оборони ЗСУ Юрія Галушкіна. Міністерство оборони України. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.
  2. ↑ Указ Президента України №541/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
  3. ↑ Указ Президента України № 1/2022. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.
  4. ↑ Указ Президента України № 336/2022 від 15 травня 2022 року «Про звільнення Ю.Галушкіна з посади Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України». Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022.
  5. ↑ Бригадний генерал Галушкін призначений командувачем ОУВ "Харків". DUMKA.MEDIA (рос.). Процитовано 14 травня 2024.
  6. ↑ Змінили на тлі наступу РФ. Новим командувачем ОТУВ “Харків” замість Галушкіна став Михайло Драпатий. novynarnia.com (укр.). 13 травня 2024. Процитовано 14 травня 2024.
  7. ↑ Командувача ОТУВ "Харків" змінили на тлі наступу росіян. РБК-Украина (укр.). Процитовано 16 травня 2024.
  8. ↑ Арешт генералів ЗСУ: репресії чи справедливість? 21.01.2025, 14:33
  9. ↑ Суд відправив бригадного генерала Галушкіна під арешт з правом внесення застави. 21.01.2025, 21:09
  10. ↑ Провал оборони Харківської області. Суд арештував екс-командира ОТУ "Харків". РБК-Украина (укр.). Процитовано 18 лютого 2025.
  11. ↑ [https://suspilne.media/kharkiv/932731-kolisnomu-komanduvacu-otu-harkiv-galuskinu-obiraut-zapobiznij-zahid-za-drugou-pidozrou/ Колишньому командувачу ОТУ "Харків" Галушкіну обирали запобіжний захід за другою підозрою. ОНОВЛЕНО. // Автори: Єлизавета Меньшикова, Ліля Гончарук. 24.01.2025, 15:13]
  12. ↑ Генерала Галушкіна вдруге взяли під варту: тепер без права внести заставу. 24.01.2025
  13. ↑ Стаття 43-1. Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Протокол (укр.). Процитовано 1 лютого 2025.
  14. ↑ Григорій Омельченко: "Справа Генералів". Юридичний розбір. YOUTUBE-канал Спецпроєкти Сергія Мамаєва (укр.). Процитовано 1 лютого 2025.
  15. ↑ Справа проти екскомандувача ОТУ "Харків": суд залишив без змін запобіжний захід. РБК-Украина (укр.). Процитовано 12 березня 2025.
  16. ↑ Суд залишив під вартою екскомандувача ОТУ «Харків» Юрія Галушкіна. 19.03.2025
  17. ↑ Указ Президента України від 4 грудня 2023 року № 798/2023 «Про відзначення державними нагородами України»
  18. ↑ Указ Президента України від 31 липня 2015 року № 461/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  19. ↑ Указ Президента України від 21 жовтня 2014 року № 817/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  20. ↑ «Наша мета — масова готовність суспільства до збройної відсічі» — командувач Сил територіальної оборони ЗСУ Юрій Галушкін про першочергові завдання ТрО [Архівовано 16 травня 2022 у Wayback Machine.] // Інформаційне агентство АрміяInform, 10 Січня 2022

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Галушкін_Юрій_Алімович&oldid=44925214