Газополуменеве напилювання

Газополуме́неве напи́лювання — газотермічне напилювання, під час якого використовується струмінь продуктів згорання суміші газів, які спалюються за допомогою пальника[1]. Покриття, отримане цим методом носить назву газополуменеве покриття[1].

Газополуменеве напилення

Основні принципиРедагувати

У процесі газополуменевого напилення металевий або полімерний порошковий, дротяний або шнуровий матеріал подається у полум'я ацетилен-кисневого або пропан-кисневого пальника, розплавляється і переноситься стисненим повітрям на поверхню виробу, де, остигаючи, формує покриття. Метод простий в освоєнні і застосуванні, може застосовуватися як в ручному, так і в автоматизованому режимах.

Температура струменя продуктів згоряння для ацетилен-кисневої суміші становить 3200 °С, пропан-бутан-кисневої — 2600 °С. Швидкість частинок напилюваного матеріалу знаходиться в межах 20…80 м/с.

Удосконалення способу газополуменевого напилення відбувається в напрямку підвищення швидкості продуктів горіння шляхом удосконалення конструкцій пальників.

Переваги та недоліки методуРедагувати

Газополуменеве напилення характеризується наступними перевагами:

  • можливістю отримання покриттів товщиною до 10 мм (доцільна товщина від 0,5 до 5,0 мм);
  • високою продуктивністю процесу (до 10 кг/год);
  • відносно малою тепловою дією на основу (у межах 150...350 °С), що дозволяє наносити покриття на поверхні великого асортименту матеріалів, включаючи пластмасу;
  • можливістю регулювання складу пальної суміші, яка подається у пальник;
  • гнучкістю технологічного процесу та високою мобільністю обладнання, що дозволяє наносити покриття на деталі практично без обмежень їх розмірів, а в деяких випадках виконувати напилення на місці без демонтажу деталей;
  • відносно низьким рівнем шуму та випромінювання;
  • можливістю автоматизації процесу та встановлення в автоматичні лінії .

Основними недоліками газополуменевого способу нанесення покриттів є:

  • недостатня міцність зчеплення покриття з основою (5...45 МПа) при випробуванні на нормальний відрив;
  • наявність пористості (в межах 5...25%);
  • невисокий коефіцієнт використання енергії газополуменевого струменя на нагрівання порошкового матеріалу (2...12%).

ВикористанняРедагувати

За допомогою газополуменевого напилення наносять зносостійкі і корозійно-стійкі покриття із залізних, нікелевих, мідних, алюмінієвих, цинкових сплавів, бабітові покриття підшипників ковзання, електропровідні покриття, електроізоляційні покриття, декоративні покриття.

В авторемонтному виробництві газополуменеве напилення застосовують для відновлення шийок валів, виготовлених з низько-, середньовуглецевих та нелегованих сталей, опор корінних підшипників блока циліндрів тощо. Широко застосовується для відновлення геометрії деталей насосно-компресорного устаткування, кришок і валів електродвигунів, нестандартного обладнання.

Покриття, отримані газополуменевим напиленням, можуть оброблятися різанням або шліфуванням.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б ДСТУ 3761.5-98 Зварювання та споріднені процеси. Частина 5. Газотермічне напилення. Терміни та визначення.

ДжерелаРедагувати

  • Астахов Є. А., Артемчук В. В. Особливості застосування газотермічного нанесення відновлювальних покриттів / Восточно-Европейский журнал передовых технологий. № 3/5 (57) 2012. С.4-10.
  • Інженерія поверхні: Підручник / К. А. Ющенко, Ю. С. Борисов, В. Д. Кузнецов, В. М. Корж  — К.: Наукова думка, 2007. — 559 с. — ISBN 978-966-00-0655-3
  • Газотермические покрытия из порошковых материалов / Ю. С. Борисов, Ю. А. Харламов, С. Л. Сидоренко, Е. И. Ардатовская / Справ.  — К.: Наукова думка, 1987.  — 544 с.
  • Куницкий Ю. А. Некристаллические металлические материалы и покрытия в технике / Ю. А. Куницкий, В. Н. Коржик, Ю. С. Борисов. — К.: Техніка, 1988. — 198 с.
  • Корж В.  М. Технологія та обладнання для напилення: Навчальний посібник.  — К.: НМЦВО, 2000.  — 152 с.