Гаврило (митрополит Галицький)
Гавриїл (також Гаврило)[1] — митрополит Галицький (бл.1329—1331)[2], один із очільників короткотривалої, але значущої у церковній історії Галицької митрополії, створеної як спроба західноруських князів утвердити незалежність від контролю Золотої Орди та та підконтрольних їй Руських князів.
| Гаврило | |
|---|---|
| Діяльність | Митрополит Галицький  |
| Конфесія | православ'я |
Історичний контекст
ред.Після монгольської навали середини XIII століття Київська митрополія втратила єдність і опинилася в умовах політичної фрагментації. Внаслідок цього сформувалися три основні центри сили, що боролися за право впливати на церковне життя Русі:
- Золотоординська Русь із центрами у Володимирі та Москві, яка прагнула контролювати єдину митрополію всієї Русі;
- Галицько-Волинське князівство, що домагалося створення окремої митрополії для західноруських земель;
- Велике князівство Литовське, яке, розширюючи свої володіння, також прагнуло мати окремого митрополита.
Під тиском Орди митрополити Київські перенесли свою резиденцію до Володимира-на-Клязьмі, а згодом до Москви. Це викликало невдоволення у Галичині й на Волині, де перенесення кафедри сприймалося як порушення канонічного порядку. У відповідь західноруські князі ініціювали створення Галицької митрополії (1302), а литовські — Литовсько-Руської митрополії (1316).
Передумови поставлення
ред.Першим митрополитом Галицьким був Нифонт, висвячений після заснування митрополії 1302 року. Після його смерті (†1305) галицькі князі направили Петра Ратенського до Константинополя з наміром висвятити його наступником на галицькій кафедрі. Проте патріарх поставив його як єдиного митрополита всієї Русі, включно з Галичиною і землями під владою Золотої Орди. Цим рішенням Константинополь фактично призупинив визнання окремої Галицької митрополії, що спричинило політичну напругу в регіоні.
Обрання і служіння
ред.На цьому тлі, приблизно у 1329—1331 роках, митрополитом Галицьким був поставлений Гаврило — імовірно за підтримки князя Юрія II Болеслава, правителя Галицько-Волинського князівства[2]. Метою цього призначення було відновлення окремої галицької церковної юрисдикції на противагу митрополиту, що перебував у Москві.
У 1331 році ім’я Гаврилоа фігурує в патріарших актах як «наречений митрополит Галицький», що свідчить про визнання його статусу Константинопольським патріархатом.[3] Його ім’я також згадується у посланні польського короля Казимира III до патріарха Філофея 1370 року, де той згадує минулих галицьких митрополитів.[4][5]
Діяльність
ред.Про конкретну діяльність митрополита Гаврила не збереглося достовірних джерел. Вірогідно, його можливості були обмежені впливом Москви та Золотої Орди, а також невизначеною позицією Константинополя. Уже в 1332 році патріарх призначив нового митрополита — Теодора, що, ймовірно, означає завершення служіння Гаврила або зміну політичного курсу з боку царгородської патріархії.
Значення
ред.Хоча про самого Гаврилоа відомо небагато, його обрання було виразом прагнення західноруських князів зберегти церковну автономію й канонічну спадковість незалежно від східного церковного центру. Постаті митрополита Гаврила належить місце в історії як символу боротьби за духовний суверенітет у період юрисдикційного поділу Київської митрополії.
Примітки
ред.- ↑ МИТРОПОЛІЯ ГАЛИЦЬКА. Українська Мала Енциклопедія (укр.).
- ↑ а б Яроцький, П. Л. (10.01.2024). Галицька митрополія. Велика українська енциклопедія (укр.). Процитовано 27 травня 2025.
- ↑ Miklošich F., Müller I. Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana. Vol. I. Vindobonnae, 1860. Akt LXXIII, p. 164.
- ↑ Miklošich F., Müller I. Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana. Vol. I. Vindobonnae, 1860. Akt CCCXVIII, p. 577.
- ↑ Памятники древнерусского канонического права, I. Русская историческая библиотека, VI, СПб., 1880. прил. стлб. 125—128.
Джерела
ред.Митрополія Галицька // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 986. — 1000 екз.