ГЕС Тагокура

Гідроелектростанція в Японії

ГЕС Тагокура (田子倉発電所) — гідроелектростанція в Японії на острові Хонсю. Знаходячись між ГЕС Оторі (вище по течії) та ГЕС Тадамі, входить до складу каскаду на річці Тадамі, лівій притоці Агано, яка впадає до Японського моря у місті Ніїгата.

ГЕС Тагокура
37°18′41″ пн. ш. 139°17′15″ сх. д. / 37.31138888891666738° пн. ш. 139.2875000000277623° сх. д. / 37.31138888891666738; 139.2875000000277623Координати: 37°18′41″ пн. ш. 139°17′15″ сх. д. / 37.31138888891666738° пн. ш. 139.2875000000277623° сх. д. / 37.31138888891666738; 139.2875000000277623
КраїнаЯпонія Японія
Стандіюча
РічкаТадамі
Каскадкаскад на Тадамі
Початок будівництва1953
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів19591961
Основні характеристики
Установлена потужність400  МВт
Тип ГЕСпригреблева
Розрахований напір105  м
Характеристики обладнання
Тип турбінФренсіс
Кількість та марка турбін4 Mitsubishi
Витрата через турбіни420  м³/с
Кількість та марка гідрогенераторів4 Melco
Потужність гідроагрегатів4х100  МВт
Основні споруди
Тип греблібетонна гравітаційна
Висота греблі145  м
Довжина греблі462  м
ВласникPower Development
ОператорElectric Power Development Companyd
ГЕС Тагокура. Карта розташування: Японія
ГЕС Тагокура
ГЕС Тагокура
Мапа
Мапа
CMNS: ГЕС Тагокура у Вікісховищі

В межах проекту річку перекрили бетонною гравітаційною греблею висотою 145 метрів, довжиною 462 метра та шириною по гребеню 9 метрів, яка потребувала 1950 тис. м3 матеріалу. Вона утримує водосховище з площею поверхні 9,95 км2 та об'ємом 494 млн м3 (корисний об'єм 370 млн м3).

Пригреблевий машинний зал обладнано чотирма турбінами типу Френсіс потужністю по 100 МВт, які використовують напір у 105 метрів. Ресурс до них подається через напірні водоводи довжиною по 124 метра зі спадаючим діаметром від 5 до 4,4 метра.[1][2]

Примітки

ред.
  1. 水力発電所ギャラリー 電源開発田子倉発電所 - 水力ドットコム. www.suiryoku.com. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 31 липня 2019.
  2. Tagokura Hydroelectric Power Plant Japan - GEO. globalenergyobservatory.org. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 31 липня 2019.