Відкрити головне меню

Симон Вірсаладзе (повне ім'я: Вірсаладзе Симон Багратович; *31 грудня 1908 (13 січня 1909)(19090113), Тіфліс — 7 лютого 1989, Тбілісі) — відомий театральний художник часів СРСР. Отримав дві Сталінські премії у 1949 та 1951 роках, а після її перейменування втретє у 1977 р. вже як Державну премію. Народний художник СРСР від 1976 року. Сценограф зі світовим ім'ям.

Симон Вірсаладзе
При народженні Симон Багратович Вірсаладзе
Народження 31 грудня 1908 (13 січня 1909)(1909-01-13)
Тіфліс
Смерть 7 лютого 1989(1989-02-07) (80 років)
  Тбілісі
Поховання Дідубійський пантеон
Національність грузин
Громадянство СРСР СРСР
Жанр Театральні декорації, станкові композиції
Навчання Академія мистецтв міста Тбілісі, ВХУТЕІН, Ленінградська академія мистецтв
Діяльність художник, сценограф, художник по костюмах
Напрямок соціалістичний реалізм
Роки творчості 1931-1988
Член Спілка художників СРСР
Нагороди
орден Леніна орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ленінська премія Державна премія СРСР Народний художник СРСР Сталінська премія
Премії три Державні премії СРСР

Біографія короткоРедагувати

Художнє навчання отримав в Академії мистецтв міста Тбілісі. Навчання продовжив в Росії у ВХУТЕІНі (у Рабіновича І.М та Шифріна Н.А.). Перейшов у Ленінградську академію мистецтв, де працював в майстерні Бобишева М.П.

Як сценограф почав працювати в Театрі опери та балету міста Тбілісі, де у 1932-36 рр. був головним художником. З 1937 р. працював в Ленінградському театрі опери та балету ім.Кірова.

Співпраця з відомим балетмейстером Юрієм Григоровичем зробила ім'я театрального художника відомим широкому загалу, тоді як зазвичай театральних художників знають мало.

Помер в Тбілісі у 1989 р.

Спартак (композитор Хачятурян, балетмейстер Григорович, сценограф ВірсаладзеРедагувати

Це одна з театральних легенд, свято мистецтва і слава балету.

Композитор Арам Хачатурян завершив працю над партітурою «Спартака» у 1954 р. Балет одразу узяли до постановки і прем'єра відбулася у грудні 1956 року. Поява одного визначного твору потягла за собою низку надзвичайно цікавих робіт і у балетмейстера, і у сценографа, і у балетних танцівників. Особистою рисою балету «Спартак» став перехід від суто жіночого до чоловічого балету. Частково це обумовлено і сюжетом, де мали місце батальні сцени в Стародавньому Римі, де історично задіяні були чоловіки. Суворий і жорстокий світ войовничого і безжального імператорського Риму надзвичайно точно відтворив Симон Вірсаладзе в скупих, лаконічних, різких декораціях цього балету, де були використані монументальні архітектурні деталі чи суворі портрети римських аристократів роботи тогочасних скульпторів. Але відстворені були ці портрети засобами живопису у різкому бічному освітленні, що лише збільшувало враження напруги, жорстокості, трагізму.

Балет «Спартак» швидко сягнув за кордони СРСР. Була створена в СРСР і кінострічка за балетною виставою.

Перелік театральних робітРедагувати

  • 1927 - «Продавці слави» Паньола та Нівуа в Тбіліському робітничому театрі.

В театрі опери та балету ім. Паліашвілі ( Тбілісі )Редагувати

  • 1931 - «Вільгельм Тель» Россіні
  • 1934 - «Лебедине озеро» Чайковського
  • 1936 - «Серце гір» Баланчівадже
  • 1936 - «Даісі» Паліашвілі
  • 1942 - «Шопеніана»
  • 1943 - «Дон Кіхот»
  • 1947 - «Жизель» Адана
  • 1957 - «Отелло» Мачаваріані

В Ленінградскому театрі опери та балету ім. КіроваРедагувати

  • 1938 — «Серце гір» Баланчівадзе
  • 1939 - «Лауренсія» Крейна
  • 1941 - «Бахчісарайський фонтан» Асафьєва
  • 1947 - «Князь-озеро» Дзержинського
  • 1949 - «Раймонда» Глазунова
  • 1951 - «Родина Тараса» Кабалевського
  • 1953 - «Кармен» Бізе
  • 1954 - «Лускунчик» Чайковського
  • 1957 - «Кам'яна квітка» Прокофьєва
  • 1961 - «Легенда про кохання»

В Великому театрі міста Москви (В Большом театре)Редагувати

  • 1959 - «Кам'яна квітка» Прокофьєва
  • 1963 - «Спляча красуня»
  • 1965 - «Легенда про кохання»
  • 1966 - «Лускунчик» Чайковського
  • 1973 - «Спляча красуня»
  • 1975 - «Іван Грізний»
  • 1976 - «Ангара» Ешпая
  • 1979 - «Ромео та Джульєта»
  • 1982 - «Золоте століття»
  • 1984 - «Раймонда» Глазунова


ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Ванслов В., С. Вирсаладзе, М., 1969 (рос.)