Вільгельм Радзивілл

Вільгельм Радзивілл
Wilhelm Radziwiłł
Народився	19 березня 1797; Берлін
Помер	5 серпня 1870; Берлін
Підданство	королівство Пруссія
Діяльність	військовослужбовець, політик
Знання мов	німецька і польська
Титул	князь
Посада	member of the Prussian House of Lordsd
Військове звання	генерал піхоти
Конфесія	католицтво
Рід	Радзивілли
Батько	Антоній Генріх Радзивілл
Мати	Луїза Прусська
Брати, сестри	Богуслав Фредерік Радзивілл і Elisa Radziwilld
У шлюбі з	Олена Радзивілл; Матильда Христина Кларі-Альдрінген
Діти	3 сина і 7 доньок
Великий хрест ордена Білого Сокола	Орден Генріха Лева
	Герб;
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Вільгельм Радзивілл (*19 березня 1797 — 5 серпня 1870) — військовий діяч польського походження часів королівства Пруссія. Був 13-м ординатом Несвізьким.

Життєпис ред.

Походив зі знатного роду Радзивіллів, Прусської гілки. Старший син Антонія Генріха Радзивілла, намісника великого князівства Познаньського, і Луїзи Прусської. Народився 1795 року у Берліні. Спочатку навчався у гімназії Фрідріха Вільгельма та в середній школі Фрідріха Вердера в Берліні. Обрав для себе військову кар'єру.

У 1813—1814 роках у званні другого лейтенанта у складі прусської армії брав участь у військових кампаніях проти французького імператора Наполеона I. Брав участь у битвах під Лейпцигом і Лаоном, в битвах біля Гертогенбосаа, Деурена, Леонаута, в облозі Суассона. За виявлену звитягу нагороджено прусським Залізним хрестом II класу, шведським орденом Меча, російським орденом Святого Володимира 4-го ступеня. У травні 1815 року отримав званні капітана.

Був ад'ютантом генерала піхоти Фрідріха Вільгельма фон Бюлова, дослужився до майора, став членом Військового товариства в Берліні. У 1816—1819 роках навчався у військовій академії в Берліні. У 1821 році став командиром одного з батальйонів 19-го піхотного полку, дислокованого в Познані. Потім був переведений в резерв, в якому, незважаючи на відсутність досвіду, отримав підвищення. 1825 року оженився на представниці Клецької гілки Радзивіллів. Водночас отримав баварський орден Святого Губерта. У 1827 року став вдівцем.

1829 року для ознайомлення з військово-політичноюситуацією відвідав італійськи країни, Грецію, Османську імперію. У 1830 році збирався доєднатися до Листопадового повстання в ЦарствіПольському (Російська імперія), проте вчасно не встиг добратися до кордону. У 1832 року по поверненню до Берліна призначено очільником 11-го піхотного полку у Вроцлаві. Того ж року оженився з представницею чеського знатного роду Кларі-Альдрінген (його брат Богуслав Фредерік став чоловіком сестри дружини Вільгельма). 1833 року після смерті батька став Несвізьким ординатом. Вимушений був значну увагу приділяти господарюванню в родинних маєтках. Того ж року отримав Мальтійський хрест Честі і відданості. 1838 року повернувся до армії на посаду очільника 6-ї бригади ландвера. Того ж року зумів повернути родинний архівдо Несвіжа, який до того знаходився у Вільно. Втім найцікавіші й важливі папери з нього зникли. 1839 року Вільгельм Радзивілл отримав звання генерал-майора.

1846 року присвоєно звання генерал-лейтенанта. У 1847 році Вільгельм Радзивілл став спадковим членом палати прусської знаті. У 1848 році не підтримав включення Великого князівства Познанського до складу Прусського королівства. Того ж рокуу повернувся до діючої армії і брав участь в дансько-прусській війні. За захоплення фортеці Дюббель отримав орден «Pour le Mérite». У 1849—1850 роках обіймав посаду комендант фортеці Торгау. У 1852 році був призначений командувачем 4-го прусського корпусу в Магдебурзі, 1853 року призначено командиром 27-го піхотного полку, в 1858 році у званні генерала піхотикомандував 3-м військовим корпусом в Берліні. У 1859 році був призначений військовим губернатором Бранденбурга.

1 липня 1860 року прусський король Вільгельм I призначив Радзивілла головним інспектором фортець і шефом інженерного корпусу. Зробив значний внесок у підготовку фахівців. У 1864 році пережив серцевий напад, а в 1866 році пішов у відставку. Помер 1870 року в Берліні. Був похований в замку Антонін.

Колекціонер ред.

Був головою нумізматичного товариства в Берліні. Зібрав цінну колекцію монет і медалей Польщі і Великого князівства Литовського, насамперед спеціальних Радзивілловських медалей. 1848 року створив каталог власної колекції. Також збирав книги з нумізматики

Нагороди ред.

Королівство Пруссія ред.

Залізний хрест 2-го класу
Орден Червоного орла 1-го класу з дубовим листям (10 вересня 1840)
Pour le Mérite (1849)
Орден Чорного орла з діамантами (15 жовтня 1861)

Російська імперія ред.

Орден Святого Володимира 4-го ступеня (1814)
Орден Святого Олександра Невського (6 вересня 1856)
Орден Святої Анни 1-го ступеня (17 вересня 1843)

Інші країни ред.

Орден Меча, лицарський хрест (Швеція; 1814)
Орден Святого Губерта (Королівство Баварія; 28 червня 1825)
Кавалер честі і відданості (Мальтійський орден; 1833)
Орден Леопольда, великий хрест (Австро-Угорщина; 21 грудня 1852)
Орден Альберта Ведмедя, великий хрест (Герцогство Ангальт; 10 лютого 1855)
Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське; 18 жовтня 1853)
Орден Генріха Лева, великий хрест (Герцогство Брауншвейг; 17 листопада 1853)

Родина ред.

1.Дружина — Олена, донька Людовіка Миколая Радзивілла

Діти:

Людвіка Фредеріка Вільгеміна (1826—1828)

2. Дружина — Матильда Христина, донька Карла Йосипа, 3-го князя Кларі-Альдрінген.

Діти:

Антоній Вільгельм (1833—1904), 14-й ординат Несвізский і 11-й ординат Клецький
Фредеріка Вільгеміна (1834—1836)
Матильда (1836—1918), дружина Гуго цу Віндіш-Грец, 2-го князя Віндіш-Грец
Олександра Маріанна (1838—1876)
Луїза Маріанна (1839—1857)
Леонтина Ванда (1841—1869)
Вільгельм Януш (1843—1923)
Вільгельм Адам (1845—1911)
Євфимія Марія Дорота (1850—1877), дружина графа Михайла Ржишчевського

Література ред.

Vilhelmas Povilas Radvila. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, IX t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1982. T.IX: Pintuvės-Samneris, 306 psl.
Ulrich Schmilewski: Radziwill. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 21, Duncker & Humblot, Berlin 2003, S. 101—103. (Familienartikel)
Шышыгіна-Патоцкая К. Нясвіж і Радзівілы, Мн.: Беларусь, 2007.