Вілкул Тетяна Леонідівна

Тетяна Леонідівна Вілкул[1][2][a] (народився 12 січня 1969 року в Ірпені[2]) українська історикиня, що спеціалізується на середньовічній історії України,[2] і старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України.[4] Вона відома як одна з тих, хто відродив науковий інтерес і дослідницькі зусилля до текстології "Повісті временних літ" на початку 21-го століття.[4]

Біографія ред.

 
Повний текст книги Вілкула "Літопис і хронограф" 2015 року

Вілкул народилася 12 січня 1969 року в Ірпені, Київська область, Українська РСР.[2] У 1992 році закінчила Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова у Києві.[2] Працювала археографом з 1992 по 1995 рік, а потім продовжила навчання в Інститут української археографії Національної академії наук України.[2] У 2002 році здобула ступінь магістра історичних наук на кафедрі середньовічної та ранньомодерної історії України під керівництвом Олексій Толочко.[2] Вона опублікувала різні монографії та статті українською, російською та англійською мовами.[2]

Інтерес до текстологічних досліджень "Повісті временних літ" занепав у другій половині 20-го століття, але отримав новий поштовх на початку 21-го століття.[5][6] Це сталося завдяки публікації нового сучасного німецького перекладу Людольфа Мюллера[de] у 2001 році,[5] інтерлінійне зіставлення шести основних копій і парадозису, зроблене Дональдом Островським[en] та ін. у 2003 році,[5][4] та різні публікації початку 2000-х років Олексій Толочко і Тетяни Вілкул з Сектору досліджень історії Київської Русі.[4] Ці публікації початку 21-го століття були першими, які поставили під сумнів основні частини поглядів Олексій Шахматов, які до того часу були загальноприйнятими.[6]

У 2004 році Вілкул підняла кілька питань щодо текстологічної основи реконструкції "Повісті временних літ" Островського 2003 року.[7] Подальша полеміка між Островським і Вілкулом розгорнулася навколо оцінки стематики ПВЛ, а також найімовірніших генетичних зв'язків і контамінацій між різними текстовими свідченнями.[8] Гіппіус (2014) стверджує, що "підхід Вілкула видається найбільш перспективним на даний момент".[9]

У своїй докторській дисертації, "Літопис і хронограф" (2015), вона продемонструвала, що "Новгородський перший літопис у молодшій редакції" ("Молодший НПЛ") був контамінований ПВЛ. Отже, текст "ПВЛ" обов'язково має бути старішим, а текст "Молодшого НПЛ" відображає хронографи 14 чи 15 століття і не може бути архетипом для тексту "ПВЛ".[10]

Фінська історична дослідниця Марі Ісоахо (2018) назвала Вілкула "старанна письменниця", який опублікував "вражаючий список" статей з текстологічної критики літописів та інших давньоруських текстів, переважно в журналі "Palaeoslavica" між 2003 і 2012 роками.[10]

Публікації ред.

Монографії ред.

  • Літопис і хронограф. Студії з текстології домонгольського київського літописання. 518 сторінок. Київ: Національна академія наук України, 2015. ISBN-13 978-966075546. (докторська дисертація)

Журнальні статті (вибірка) ред.

  • Вілкул, Т. (2003). "Новгородская первая летопись и Начальный свод". Palaeoslavica, 11, 5–35.
  • Вілкул, Т. (2004). "Текстология и Textkritik. Идеальный проект..." Palaeoslavica, 12(1), 171–203.
  • Вілкул, Т. (2013). "Полный перевод Хроники Георгия Амартола в летописных статьях Х–ХИ вв." (Повесть временных лет и Новгородская первая летопись младшего извода). Древняя Русь. Вопросы медиевистики, 5(47), 28.

Посилання ред.

  1. Вілкул Тетяна Леонідівна. nas.gov.ua. Процитовано 24 березня 2024.
  2. а б в г д е ж и к Вілкул Тетяна Леонідівна. resource.history.org.ua (укр.). Процитовано 24 березня 2024.
  3. Tetiana Vilkul CV. academia.edu (англ.). 2021. Процитовано 24 березня 2024.
  4. а б в г Isoaho, 2018, с. 638.
  5. а б в Gippius, 2014, с. 342.
  6. а б Isoaho, 2018, с. 637–638.
  7. Gippius, 2014, с. 346.
  8. Gippius, 2014, с. 349.
  9. Gippius, 2014, с. 364.
  10. а б Isoaho, 2018, с. 640.

Примітки ред.

  1. У російськомовних публікаціях вона пише своє ім'я як: Татьяна Леонидовна Вилкул.[3][2]

Бібліографія ред.