Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Бояри

БОЯРИ

(від давньотюркського «бояр», «боіла» – благородний, знатний) – панівний (поряд із князями) прошарок людності Київської Русі й середньовічної України. У давньорус. джерелах виступають ще й під назвами «княжі мужі», «кращі мужі» та ін. Уперше з’являються на сторінках літописів у 10 ст. насамперед як чл. князівської дружини. Вже в 40-х рр. 10 ст. починають відігравати важливу роль в управлінні д-вою і зовн. політиці (воєвода Свенельд при Ігорі Старому, Святославі Ігоревичі та Ярополку Святославичі). З Б. складалася княжа рада, яка в деяких князівствах перетворилася на постійний орган. Спочатку (в 10–11 ст.) Б. повністю залежали від князя, котрий «утримував» їх, тому вони не були осібною сусп.-політ. силою. Становище змінилося з 40–50-х рр. 12 ст., тоді Б. почали активно втручатись у держ. справи, прагнули підкорити собі князів, більша ч. яких вела перманентну війну за велике київ. княжіння та володіння «частью» в Руській землі і потрапила, таким чином, у значну залежність від безпосередніх начальників військ. загонів – Б. Особливої могутності Б. досягли у Новгородській землі і Галицькій землі. Починаючи з 30-х рр. 12 ст., Новгород Великий перетворився на Новгородську боярську республіку, в якій князь відігравав роль найманого воєводи (на зразок італ. кондотьєрів-найманців). У Галицькому князівстві Б. підкорили собі кн. Ярослава Володимировича, втручалися навіть у його особисте життя, а його сина Володимира Ярославича вигнали з князівства. Роман Мстиславич, засн. Галицько-Волинського князівства, вживав рішучих заходів до ліквідації боярського опору його владі, та передчасна загибель (1205) не дала змоги довести справу до кінця. Уцілілі Б. вигнали вдову Романа з дітьми Данилом і Васильком з князівства і 40 років порядкували у Галицькій землі і Волинській землі, садячи на престоли покірних їм князів-маріонеток, а то й запрошуючи угор. окупантів, аби тільки захистити власні інтереси й маєтності.

Удільна роздробленість Давньої Русі (40-ві рр. 12–13 ст.) стала, як вважають сучасні історики, одним з негативних наслідків сепаратистських устремлінь Б., які не бажали коритися вел. кн. у Києві й керувалися власними інтересами. Значну сусп.-політ. силу Б. зберігали і в наступних століттях. Напр., 1340 вони отруїли галицько-волин. кн. Юрія II Болеслава і майже на 10 років створили боярську республіку. У 15– 17 ст. Б. трансформуються у магнатів і шляхту.

Сусп.-політ. могутність Б. ґрунтувалася на їхньому екон. потенціалі. Від поч. і до серед. 12 ст. вони набувають земельні володіння, що робить їх матеріально незалежними від князів і дає змогу проводити власну політику. Джерелом землеволодінь Б. були старі володіння племінної знаті (що частково перетворилася на Б.), загарбання сел. общинних земель і наділи від князів, котрі були зацікавлені в боярській підтримці й прихильності. Своїми землями Б. володіли як безумовною власністю ( вотчинами), яку князі не мали права у них відбирати.

Література

• Пресняков А.Е. Княжое право в Древней Руси. СПб., 1909;
• Свердлов М.Б. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси. Л., 1983;
• Котляр Н.Ф. Древнерусская государственность. СПб., 1998.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: М.Ф. Котляр.; url: http://history.org.ua/?termin=Boiary; том: 1