Вікіпедія

Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Безбородько Олександр Андрійович

< Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України

БЕЗБОРДЬКО Олександр Андрійович

(25.03.1747–17.04.1799) укр. старшина, дипломат і держ. діяч Російської імперії. Від 1797 канцлер і найясніший князь. Чл. Петерб. АН (1784), мав звання почесного аматора петерб. Акад. мист-в. Н. в м. Глухів. Син Андрія Яковича, брат Іллі Андрійовича (див. Безбородьки). Одержавши ґрунтовну домашню освіту, навч. в Київській акад. (див. Києво-Могилянська академія), 1765 – бунчуковий товариш і правитель канцелярії ген.-губернатора Лівобережної України П. Румянцева (див. П. Румянцев-Задунайський). 25 верес. 1769 призначений чл. Ген. суду, відстоював застосування в судочинстві норм звичаєвого права. Під час російсько-турецької війни 1768–1774 командував укр. полками. Після війни – київ. полковник. 1775 – статс-секретар імп. Катерини II. Згодом призначений чл. Держ. ради, фактично керував Колегією закордонних справ. Подав імператриці «Меморіал у справах політичних», покладений в основу програми дій на Балканах і в Сх. Європі. Б. готував зустріч Катерини II з польс. королем Станіславом-Августом Понятовським 8 трав. 1787 в м. Канів. Як дипломат відіграв помітну роль у підготовці та здійсненні 2-го (1793) і 3-го (1795) поділів Польщі (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), а також укладенні Ясського мирного договору 1791. Вмілий і досвідчений царедворець, користувався глибокою довірою імператриці, мав від неї численні нагороди та «милості». Перебуваючи на посаді канцлера Рос. імперії, Б. ревно проводив царистську політику на міжнар. арені. Він представляв інтереси найпоміркованішого крила в укр. автономістському русі 18 ст. 1788–90 Б. опонував проєктам В.Капніста, які підтримував кн. Г. Потьомкін щодо створення козац. війська на Україні. 1794 відкинув пропозицію кн. М. Репніна про сформування полків з колиш. запорожців для боротьби з польс. повстанням 1794 під кер-вом Т. Косцюшка. Він вбачав у цьому небезпеку «збаламутити народ, що пам’ятає Хмельницького». Його непокоїли також контакти українців Правобережної України з польс. повстанцями. Будучи одним із найбільших магнатів України, володарем великих маєтків у Білорусі, Орловській та Воронезькій губ., Б. належав до частини укр. старшини, яка прагнула «спокою» в усій Рос. імперії. Навколо Б. гуртувалися українці, що займали чи прагнули зайняти високі посади в Санкт-Петербурзі, серед них були майбутні міністри П. Завадовський і Д. Трощинський. Наприкінці життя Б. його племінник В.Кочубей (див. Кочубеї) керував Колегією закордонних справ. 23 жовт. 1798 Б. призначено віце-канцлером.

Б. спільно з В. Рубаном вважається автором «Краткой летописи Малой России с 1506 по 1770 год». Він прагнув слави щедрого мецената і заповів 210 тис. рублів на створення у м. Ніжин г-зії вищих наук (від 1832 – Ніжинський ліцей).

П. у м. С.-Петербург.

Література ред.

  • Григорович Н.И. Канцлер князь Александр Андреевич Безбородько. В связи с событиями его времени, т. 1–2. СПб., 1879–81;
  • Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760–1830. К., 1996.

Джерела ред.

Автор: Р.Г. Симоненко.; url: http://history.org.ua/?termin=Bezborodko_O; том: 1

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Безбородько_Олександр_Андрійович&oldid=37363607