Вікіпедія:Проєкт:Адміністративні одиниці країн світу/Болгарія/Транскрипція

  1. Правопис: «Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ; Кузнецьк, Троїцьк.»
    Питання: Чи стосується це тих слів, де є ще й закінчення чи артиклі («Байкалско», «Баниска», «Радоевското», «Сандански»)?--Adnyre (обговорення) 18:36, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    Судячи з Жуковського і Чеського Крумльова, згадуваних у правописі, стосується.--Adnyre (обговорення) 17:07, 28 березня 2012 (UTC)[відповісти]
  2. Правопис: «Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов.»
    Питання: А якщо нема ніякого закінчення? («Меден бук», «Сив кладенец», «Бял извор») Додавати закінчення? А якщо закінчується на -о? («Бяло поле», «Камено поле»). Взагалі це правило добре працює лише в тих випадках, коли після додавання українського закінчення ми отримуємо українське слово («Сини вир» --> «Синій вир», «Широки дол» --> «Широкий дол»). Ще терпимо: «Черна гора» --> «Черна гора», «Горна Рибница» --> «Горна Рибниця». Але в багатьох випадках виходить щось страшне («Голямо Буково» --> «Голяме Буково», «Жълти бряг» --> «Жилтий бряг», «Малки Вършец» --> «Малкий Виршець»).--Adnyre (обговорення) 18:36, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    А чим Жилтий Бряг гірший від Стальової Волі чи Зельоної Гури? Там теж спотворений прикметник, у другому випадку й іменник теж.--Анатолій (обг.) 19:25, 25 березня 2012 (UTC).[відповісти]
    Я от думаю, от є в Болгарії курортні селища «Слънчев бряг» і «Златни пясъци». Чомусь всі перекладають назви на свій манер, ніхто не каже Слинчев Бряг і Златні Пясиці, а Сонячний Берег і Золоті Піски. То може варто назви такого типу перекладати? --visem (обговорення) 21:55, 27 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    А чим Слинчев Бряг гірший від Стальової Волі і Зельоної Гури? Тоді вже і їх перекладати як Сталева Воля і Зелена Гора. Але так можна дійти до того, що писатимемо Новий Йорк і Святий Круз замість Нью-Йорка і Санта-Круса…--Анатолій (обг.) 22:47, 27 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    А як відмінювати «Слинчев Бряг»? «Слинчевого Бряга»? Українські прикметники на -ев не закінчуються. Є у нас, в принципі, стаття Сергієв Посад, але я не знаю, чи то правильно.--Adnyre (обговорення) 16:56, 28 березня 2012 (UTC)[відповісти]
  3. Правопис: «Твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця: Олонець, Повенець, Череповець, Крагуєваць, Столаць; Дембиця, Ломниця, Речиця.»
    Питання: А якщо потім артикль? («Боженците», «Лисиците»)? «Боженціте» чи «Боженците»?--Adnyre (обговорення) 18:36, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    Перший варіант мені більше подобається.--Adnyre (обговорення) 17:07, 28 березня 2012 (UTC)[відповісти]
  4. Правопис: «Завжди перекладаються й прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв: Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс.»
    Питання: Чи відносити сюди назви з «долно», «горно»? Як перекладати — «долішнє», «горішнє»? («Горни Юруци» --> «Горішні Юруці», «Долно Кобиле» --> «Долішнє Кобиле»)--Adnyre (обговорення) 18:36, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    Мабуть, треба відносити.--Adnyre (обговорення) 17:07, 28 березня 2012 (UTC)[відповісти]
  5. «ъ»: в правописі нічого, у нас (УЛІФ, УРЕ): Велико Търново --> Велико-Тирново, Казанлък --> Казанлик, Кърджали --> Кирджалі, Несебър --> Несебир, Търговище --> Тирговиште. Російською у більшості випадків передається як «ы».
    Питання: Що писати, наприклад, в таких випадках: «Българово», «Върбица», «Дългопол», «Лъки», «Първомай», «Съединение», «Мала църква»?--Adnyre (обговорення) 18:36, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    «Българово» - Билгарово, «Върбица»- Вирбіца, «Дългопол»-Дилгопол, «Лъки»-Ликі, «Първомай»-Пирвомай, «Съединение»-Сиєдиненіє, «Мала църква» - Мала цирква. --FidesSpesCaritas (обговорення) 22:20, 26 грудня 2021 (UTC)[відповісти]
  6. Правопис: «Слов’янські географічні назви пишуться відповідно до правил, викладених у § 104.» -->
    1. § 104. «Російський звук е, польські іе, болгарський і сербський е, чеські е, ĕ після приголосних передаються літерою е: Александров, Бестужев, Вельгорський, Венгеров, Веселовський, Державін, Кузнецов, Лермонтов, Озеров, Петров, Степанов, Тургенєв, Федін, Шмельова; Белич, Броневський, Веслав, Залеський, Мечислав, Міцкевич, Мічатек, Недич, Седлачек, Сенкевич, Сераковський, Ценкий, Чапек.»
      Питання: А на початку слова? («Елхово», «Елин Пелин», «Етрополе», «Елов дол») УРЕ: «Єлин-Пелин».--Adnyre (обговорення) 18:36, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
      Ну напочатку — це не після приголсоних, тож це праивло туди не застосовується.--Анатолій (обг.) 19:22, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    2. § 104. «И (І) передається переважно через и в прізвищах, належних до південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення и — і (болгарська, сербська та ін.): Величков, Живков, Христов; Белич, Караджич, Милетич, Радич, Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч та через і – на початку слова: Ікономов, Ілієв; Івич, Ігнатович.»
      Питання: А в таких назвах: «Гранит», «Графитово», «Власатили», «Оризари», «Свирачи», «Уши», «Васил Левски»? Перед «й», мабуть, все-таки «і» («Кориите» --> «Коріїте», «Памукчии» --> «Памукчії», «Тияновци» --> «Тіяновці», «Акациево» --> «Акацієво», «Илиювци» --> «Іліювці»)--Adnyre (обговорення) 18:36, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    3. § 104. «Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ы, чеських -ý, польських -у, болгарських -и передаються через -ий: Бялий, Гартний, Гуляшкий, Неврлий, Неєдлий, Новотний, Палацький.»
      Питання: А географічних назв це теж стосується? («Бенковски», «Берковски», «Черкаски»)--Adnyre (обговорення) 18:36, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
      Авжеж. «§111. …Слов’янські географічні назви пишуться відповідно до правил, викладених у § 104.»--Анатолій (обг.) 19:06, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
      Значить «Бенковський» і «Черкаський»? А як буде «Плоски»? Хоча це вже перший пункт.--Adnyre (обговорення) 19:16, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
      Виходить Плоський.--Анатолій (обг.) 19:22, 25 березня 2012 (UTC)[відповісти]
    «Елхово»- Елхово, «Елин Пелин»- Елін Пелін, «Етрополе»-Етрополе, «Елов дол» - Елов дол. --FidesSpesCaritas (обговорення) 22:23, 26 грудня 2021 (UTC)[відповісти]
Добрий день! Це складне питання. Постараюся якнайдокладніше відповісти на нього в найближчому часі. Зараз не можу, бо в мене, як на гріх, поламався комп'ютер. Пишу в гостях, і тут немає ніякої довідкової літератури. Коли полагодять мого старого драндулета, зразу ж напишу.
З пошаною — Олег-літред (обговорення) 09:24, 30 березня 2012 (UTC)[відповісти]
Добридень усім. Тут уже фактично все розглянуто й вирішено. Скажу лише, що варто якнайменше спотворювати назви в оригіналі. Має бути «Велико-Тирново», а не «Велике-Тирново». До речі, маю велику претензію до написання з дефісом. Дефіс вживають тоді, коли прикметник служить прикладкою: Камінь-Каширський, Новоград-Волинський. Але: Великий Устюг, Великі Луки тощо. Отож я б писав «Велико Тирново». Хибно було б давати якісь універсальні рецепти. Наведу як приклад назви «New York» i «New Orleans». Ми транскрибуємо їх, відповідно, «Нью-Йорк» і «Новий Орлеан». Це вже узус, усталеність. Так само, як у випадку з назвами «Слънчев Бряг» і «Златни Пясъци». Це своєрідні винятки. Не можу згодитися з формою «Плоський». «Плоска» як іменник означає фляжку, а як прикметник — поняття «плоска». Отже, правильно буде «Плоский». Щодо прочитання літери «ъ». На мою думку, вимовляти її належить як «и». Пригадую, ще школярем я читав болгарські народні казки в українському перекладі, й у багатьох казках фігурував персонаж Хитрий Петар/Петер (Петър). Але у випадку транскрипції географічних назв буде, мабуть-таки, «и». Болгарську літеру «е» самі ж болгари вимовляють по-різному. У них є дві групи діалектів — східна і західна. Ті, що належать до другої з них, вимовляють «є». Нормативно ж буде «е» (тільки після голосних і на початку слова треба вимовляти «є»). Дуже не люблю правила «дев'ятки», але його таки треба послідовно додержувати. Між іншим, не можу зрозуміти, чому маємо ім'я та прізвище болгарського письменника (Елин Пелин) передавати українською як «Єлин Пелин». «Є» на початку — гаразд, я згоден, бо в нашій мові взагалі немає питомо рідних слів, які починалися б на «е» (як і на «а»; винятки є, але їх дуже мало). Але чому «лИн» замість належного «лІн»? Адже в болгар взагалі немає нашого звука «и». Є тільки «і». Якщо ми пишемо не «Евелина», а «Евеліна» (прошу звернути увагу: все-таки на початку «Е», а не «Є»), не «Лина Костенко», а «Ліна Костенко», то чому ж тоді пишемо «ЄлИн ПелИн»? Припущу, що в цьому випадку товариші академіки писали, керуючись принципом "як Бог на душу положить". Я мав честь бути знайомим із Дмитром Білоусом (на превеликий жаль, нині він уже небіжчик), отож читав мені цей дуже сильний перекладач із пам'яті оригінали болгарських віршів і свої переклади. Всюди він на початку слова вимовляв «е» (не «є»). Але це моя особиста думка. Можете її врахувати, а вирішуйте, звичайно ж, по-своєму.
І наостанок. Не буду приховувати, що після того, як любі друзі-вікіпедисти «зарізали» дві мої статті — кандидатки на звання «добрі», я не дуже-то схильний до якихось обговорень. Бачу, любий друже Adnyre, що Ви такий самий, як і Ваш покірний слуга: прагнете, щоб усе було якнайправильніше. Нині я вже не бавлюся болгарськими перекладами (якщо захочете, надішлю їх Вам), а однак заберу трішки місця (доволі цінного) й зацитую їх — не з болгарської, але з української. Отже, перший вірш Дмитра Онковича (на жаль, теж уже покійника), який я років тридцять тому переклав кільканадцятьми мовами. Не лякайтеся, я зарецитую його тільки оригіналом — українською і мій болгарський переклад:

Як це страшно:
Одинокість сива...
Ніхто до тебе не йде...
Я
Сьогодні щасливий:
Аж втомивсь від людей.

Каква е страшна
самотата беловласа...
Никой не иде към мен...
А днес
аз съм щастлив —
от хора
даже уморен.

Не втримаюся й зарецитую ще один — з-поміж багатьох інших перекладів. Це вірш до чортиків талановитого (але, на жаль, досі маловідомого) поета — Василя Терещука:

АПОКАЛІПСИС

В робітнях зла побільшало майстрів.
Вони збивають трумни.
А мільйони
За брамами у чергах шлють прокльони,
Бо їх не взято у пекельний стрій.

На смітниках конають дітлахи.
Їх народили озвірілі суки,
Що з голоду злягалися, розпуки
У ночі блуду в закутках глухих.

Черниця-смерть лише зі співчуття
Заходить у загиджені лічниці,
Щоб перетяти ниточку по нитці
У тих, хто вже втомився від життя.

Князь пітьми торжествує.
Над Дніпром
Він мій народ висвячує в погани.
Лягли сніги на землю замість манни.
I тхне повітря скверною i злом...

А тепер — мій переклад болгарською мовою:

Васил ТЕРЕШЧУК

АПОКАЛИПСИС

Е в занаят на зло израснал брой
на майсторите от ковчег... Тълпите
в редиците преклинат пред вратите,
Защото не са взети в адски строй.

Кърмачета издъхват на боклук.
Родени са от кучки озверени,
от глад и мъка срамно са зачени
по нощи блудни в някой ъгъл глух.

Само зарад съчувствие смъртта
в нечисти болници тук наминава
да нишчици прерязва да не става
за уморени връзка със света.

Над Днепър княз на мрака прави бал,
прекръства мой народ в поганство, мами.
Върху земя лежи сняг вместо манна,
смърди от зло и скверна въздух цял.

І вже геть наостанок. Я переклав болгарською (і не тільки) вірш мого щирого приятеля — сокальського поета — Володимира Полянчука. Ось оригінал вірша і два мої переклади — російською та болгарською.

ВОЛОДИМИР ПОЛЯНЧУК

Старий, як пень,
Наш незбагненний світ,
Як незатишно в нім
Тепер живеться…
Розлогий день
Попробуй-но зловить,
Коли ти крапля,
Що росою зветься.

Наш вечный мир
Умом не позознать,
В нем не найдешь
Уюта и покоя.
Да, день лишь миг,
Но не тебе объять,
Росинке жалкой,
Бесконечность зноя.

А тепер — по-болгарському, трішки нервово:

Свят ни е стар,
е непознат за мен.
Уютност не намериш за душата.
Хвани макар
горещ и дълъг ден...
Не ще успееш,
капчице росата.

І тут, любі мої друзі — вікі-трударі, я дозволю собі вже ОСТАТНЄ ХАМСТВО. Колись дуже давно я переклав вірш Єнса Ґерляха. І хочу, з Вашого дозволу, ось тут навести сюю штуку:

Країна перекручених понять
там сонце ллє дощем там хмара гріє
у вирій восени кроти летять
а ластівка невтомно землю риє

там ніч зоветься днем i навпаки
там чорную біду зовуть достатком
бездарні йолопи там справжні мастаки
а розстріли на денному порядку

брехня у масці правди вздовж i вшир
там звуть насиченим порожній шлунок
там кличуть зрадником борця за мир
i благом найбезстидніший грабунок

горлає дармоїд про чесний труд
що стали всі раби давно панами
обікраного там пошлють під суд
злодюгу нагородять орденами

з худобою братається різник
перед убоєм все її голубить
тож вірнопідданим вважається той бик
хто різника як рідну маму любить

привчились пекло раєм називать
себе вважаючи всесвітнім пупом
вдають що не лежить держава трупом

країна перекручених понять

Перекладено 25.01.88

Усім Вам, дорогі мої друзі, великий привіт. Вибачайте вже мені, старому дурневі, що засмітив статтю оцією, з дозволу сказати, поезією. Але зрозумійте мене, будь ласка, правильно: мені залишилося жити якихось кілька літ, і за цей час я навряд чи багато зроблю для нашої рідної ВІКІПЕДІЇ. Висловлюся по-латинському: quae scripsi — scripsi.

З великою пошаною — Ваш Олег-літред (обговорення) 09:45, 3 квітня 2012 (UTC)[відповісти]

P. S. Усі вірші вийшли писаними в один рядок. Я старався подати по-хорошому. Не вдалося. Може, воно й на краще.