Віденська кав'ярня

тип кав’ярні

Віденська кав'ярня (нім. Wiener Kaffeehaus) — традиційне підприємство громадського харчування в Відні, донині грає значну роль в культурі австрійської столиці. У Відні налічується понад 1100 кафе різних видів, майже 1000 еспресо-бар і 200 кафе-кондитерських. У жовтні 2011 року ЮНЕСКО включила кавові традиції Відня в список нематеріальної культурної спадщини [1].

Звичаї віденських кав'ярень: кава, сервірована з стаканчиком води, і щоденна газета
Інтер'єр кафе «Централь» у палаці Ферстеля
Інтер'єр кафе «Шварценберг»
Шанігартен при кафе «Ландтман»

Історія ред.

Першу кав'ярню у Відні відкрив в 1683 році український козак та перекладач Юрій Франц Кульчицький. Але період розквіту віденських кав'ярень настав набагато пізніше, і культура споживання кави у Відні асоціюється безпосередньо з турецькими звичаями. Найкрасивіші і відомі кав'ярні з'явилися у Відні в другій половині XIX століття, коли місто переживало епоху стрімких перетворень. На парадній Рінгштрассе, що тоді забудовувалась, кав'ярні були спочатку включені в проект. Першим з них стало кафе «Шварценберг», що відкрився на Рінгштрассе в 1867 році навпроти площі Шварценбергплац. У 1970-ті роки кав'ярні у Відні виявилися на межі виживання: тоді здавалося, що така форма проведення часу вичерпала себе. Але криза була подолана в 1980-і роки, і кав'ярні впевнено процвітають по теперішній час.

Віденський «кавовий менталітет» з його багатими традиціями не сприймає культуру підприємств самообслуговування, таких, як Starbucks. У віденських кав'ярнях відвідувачі залишаються надовго, щоб, запиваючи каву водою з стаканчика, спокійно почитати газети поодинці або зустрітися для спілкування з друзями. Письменник Петер Альтенберг охарактеризував кав'ярню як «не вдома, але і не на свіжому повітрі». У літній сезон віденські кав'ярні відкривають шанігартени зі столиками під відкритим небом. Майже у кожного вінця є своя улюблена кав'ярня, де він значиться в завсідників і знайомий з офіціантами. Крім того, кожна знаменита віденська кав'ярня обзавелася традиційної клієнтурою з певних соціальних чи професійних кіл. У кафе «Айлес» збираються представники світу мистецтв з Йозефштадт, чиновники з мерії вважають за краще кафе «Слука» під аркадами своєї ратуші. Віденські чехи зустрічаються в «Гавелко». «Грінштайдль» облюбували літератори, а політики і представники бізнесу - «Ландтман». Зірок віденської театральної сцени можна побачити в кафе «Шперле» або «Музеум». Іноземці, які постійно проживають у Відні, вважають за краще кафе «Європа» на Грабені. Кафе при готелі «Захер» - обов'язковий пункт програми відвідування австрійської столиці для туристів [2].

Примітки ред.

  1. unesco.at: Культура венских кофеен [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.](нім.)
  2. Ю. Саси. Мир кофеен // Вена: История города / пер. с нем. Е. Кривцовой. — М. : Эксмо, 2009. — С. 40—45. — ISBN 978-5-699-32878-9.

Література ред.

  • Ю. Саси. Мир кофеен // Вена: История города / пер. с нем. Е. Кривцовой. — М. : Эксмо, 2009. — С. 40—45. — 384 с. — ISBN 978-5-699-32878-9.
  • Нечаев С. Ю. Кофе по-венски // Вена. История. Легенды. Предания. — М. : Вече, 2010. — С. 47—53. — 320 с. — (Тайны знаменитых городов). — 3 000 екз. — ISBN 978-5-9533-4633-7.

Посилання ред.