Всеукраїнська православна церковна рада

Всеукраї́нська правосла́вна церко́вна ра́да (ВПЦР, ВУПЦР) — тимчасовий керівний орган Української православної церкви, створений на початку грудня 1917 року організаційним комітетом зі скликання Всеукраїнського церковного собору. ВПЦР діяла при Софійському соборі в Києві. До складу Ради входили представники духовенства та вірних зі всієї України. Очолювали ВУПЦР відомі вітчизняні церковні діячі — архієпископ Олексій Дородницький і протоієрей Василь Липківський.

Релігійна організація
Всеукраїнська православна церковна рада
емблема
Всеукраїнська православна церковна рада 1924-1925.
Інші назви: ВПЦР, ВУПЦР
Заснування грудень, 1917
Засновник: Українська православна церква
Країни: Україна Україна
Лідери: О.Дородницький, В. Липківський
Резиденція: Софійський собор у Києві
Дата розпуску: у 1930-их р.

Історія і діяльність ред.

Уперше ідею апеляції до арбітражу Константинополя при врегулюванні питання статусу православної церкви в Україні висловив у грудні 1917 року саме архієпископ Олексій (Дородніцин). Як історику церкви йому були відомі всі суперечливі моменти, що пов'язані з підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату й можливості перегляду канонічних відносин між Петербургом (Москвою) і Києвом. Однак урядової підтримки до кінця 1918 року ця ідея не здобула[1].

ВПЦР рішуче виступала за автокефалію Української Церкви від Москви й скликала Всеукраїнський Церковний Собор на початку 1918 року в Києві. Собор виступив за створення незалежної від московського патріархату української церкви. Однак, 19 січня робота Собору перервалася наступом більшовиків на Київ.

Після антигетьманського перевороту й встановлення влади Директорії, 1 січня 1919 року був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви»[2]. До участи в Першому Святому Синоді уряд, серед інших, запросив архієпископа Катеринославського Агапіта (Вишневського), єпископа міста Кременця Діонісія (Валединського) і протоієрея Василя Липківського.

У березні 1919 року було відновлено роботу Всеукраїнської церковної ради (перша Рада існувала 1917—1918 рр. і до Собору). Головою Ради обрали мирянина Михайла Наумовича Мороза, а до секретаріату — іншого мирянина, Івана Васильовича Тарасенка. Серед головних натхненників Всеукраїнської церковної ради були Василь Липківський, Нестор Шараївський та інші.

ВПЦР звертала особливу увагу на українізацію парафій і богослужіння. Перша Служба Божа українською мовою в Києві в Миколаївському соборі на Печерську відбулася 9 травня 1919 року. 10 липня почалися україномовні богослужіння в Софії Київській.

Заходами ВПЦР 5 травня 1920 р. у Києві була проголошена автокефалія і 1921 року скликано Собор, на якому поставлено ієрархію УАПЦ. 14—30 жовтня відбувся І Всеукраїнський церковний собор, що завершив організаційне оформлення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

Собор заявив про невизнання рішень Всеросійського церковного собору РПЦ 1917—1918 рр. і Київського собору УПЦ періоду гетьманщини, що не звільнили УПЦ від підпорядкування Московській патріархії. Також було визнано як історично неминучий факт радянської влади й соціальну революцію. Проголошено автокефалію (самостійність і незалежність в управлінні від інших церков, у тому числі від РПЦ). Висунуто на митрополита Київського та всієї України архієрея В. Липківського.

1928 року президія ВПЦР складалася з голови — протоієрея Л. Юнакова й членів: архієпископ Й. Оксіюк, митрополит М. Борецький, архиєпископ К. Малюшкевич, о. М. Грушевський, о. Я. Чулаївський, протоієрей Л. Карпов, В. Чехівський, С. Кобзар.

ВПЦР у зміненому складі й за інших обставин діяла до знищення УАПЦ в Україні. 1937 року з 2000 парафій в УАПЦ не лишилося жодної.

Примітки ред.

  1. Історія УАПЦ 1921. www.uockp.net. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 24 травня 2020.
  2. У боротьбі за автокефалію в застінках НКВС загинули тисячі священиків і вірян: як більшовики розстріляли першого митрополита УАПЦ. risu.org.ua. Процитовано 24 травня 2020.

Див. також ред.

Джерела та література ред.

Посилання ред.