Відкрити головне меню

Всеукраї́нська правосла́вна церко́вна ра́да (ВПЦР, ВУПЦР) — тимчасовий керівний орган Української православної церкви, створений на початку грудня 1917 року організаційним комітетом зі скликання Всеукраїнського церковного собору. ВПЦР діяла при Софійському соборі в Києві.

До складу Ради входили представники духовенства та вірних зі всієї України. Очолювали ВУПЦР відомі вітчизняні церковні діячі — архієпископ Олексій Дородницький і протоієрей Василь Липківський.

Уперше ідею апеляції до арбітражу Константинополя при врегулюванні питання статусу православної церкви в Україні висловив у грудні 1917 року саме архієпископ Олексій (Дородніцин). Як історик церкви, він прекрасно знав усі суперечливі моменти пов'язані із підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату та можливості перегляду канонічних відносин між Петербургом (Москвою) та Києвом. Однак урядової підтримки докінця 1918 року ця ідея не здобула.

ВПЦР рішуче виступала за автокефалію Української Церкви від Москви й скликала Всеукраїнський Церковний Собор на початку 1918 року в Києві. Собор виступив за створення незалежної від московського патріархату української церкви. Однак, 19 січня робота Собору перервалася наступом більшовиків на Київ.

Після антигетьманського перевороту та встановлення влади Директорії, 1 січня 1919 року був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви». До участи в Першому Святому Синоді уряд, серед інших, запросив архієпископа Катеринославського Агапіта (Вишневського), єпископа міста Кременця Діонісія (Валединського) та протоієрея Василя Липківського.

У березні 1919 року було відновленно роботу Всеукраїнської церковної радої (перша Рада існувала у 1917—18 роках аж до Собору). Главою Ради обрали мирянина Михайла Наумовича Мороза, а до секретаріату — іншого мирянина, Івана Васильовича Тарасенка. Серед головних натхненників Всеукраїнської церковної ради були Василь Липківський, Нестор Шараївський та інші.

ВПЦР звертала особливу увагу на українізацію парафій і богослуження. Перша Служба Божа українською мовою в Києві в Миколаївському Соборі на Печерську відбулася 9 травня 1919 року. 10 липня почалися україномовні богослужіння в Софії Київській.

Заходами ВПЦР 5 травня 1920 р. у Києві була проголошена автокефалія й 1921 скликано Собор, на якому поставлено ієрархію УАПЦ. 14-30 жовтня відбувся І Всеукраїнський церковний собор, що завершив організаційне оформлення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ); собор заявив про невизнання рішень Всеросійського церковного собору РПЦ 1917–1918 і Київського собору УПЦ періоду гетьманщини, що не звільнили УПЦ від підпорядкування Московській патріархії; визнано як історично неминучий факт радянську владу і соціальну революцію. Проголошено автокефалію (самостійність і незалежність в управлінні від інших церков, у тому числі від РПЦ). Висунуто на митрополита Київського та всієї України архієрея В. Липківського.

У 1928 році президія ВПЦР складалася з голови протоієрея Л. Юнакова й членів: архиєп. І. Оксіюк, митр. М. Борецький, архиєп. К. Малюшкевич, о. М. Грушевський, о. Я. Чулаївський, протоієрей Л. Карпов, В. Чехівський, С. Кобзар. ВПЦР, у зміненому складі й в ін. обставинах, діяла до знищення УАПЦ в Україні.

У 1937 році — з 2000 парафій УАПЦ не лишилося жодної.

Джерела та літератураРедагувати