Водно-сольовий обмін
Водно-сольовий обмін — комплекс процесів всмоктування, розподілу, споживання і виділення води та солей у тварин і людини. Водно-сольовий обмін підтримує постійний осмотичний тиск, йонний склад і кислотно-основний баланс внутрішнього середовища організму (гомеостаз). Водний баланс досягається в організмі шляхом забезпечення того, щоб кількість води, що споживається та утворюється в результаті метаболізму, дорівнювала кількості води, що виділяється. Споживання в нормі регулюється поведінковими механізмами, такими як спрагу та тягу до солі та солених продуктів, а виділенн через сечовидільну. Хоча через шкіру, легені та фекалії втрачається майже літр води на день, саме нирки є основним місцем обробки та виведення води.
Контроль обміну води і солей нирками[1] ред.
Одним із способів, за допомогою яких нирки можуть безпосередньо контролювати об'єм рідин організму, є кількість води, що виділяється з сечею. Або нирки можуть зберігати воду, виробляючи сечу, концентровану відносно плазми, або вони можуть позбавляти організм від надлишку води, виробляючи сечу, розбавлену відносно плазми.
Виділення води в нирках контролюється вазопресином, або антидіуретичним гормоном (АДГ), лептином (пептидним гормоном, який виділяється гіпоталамусом). Вазопресин викликає збільшення водопровідністі водних каналів у мембрані клітини, що дозволяє відбутися реабсорбції води. Без АДГ тільки невелика кількість води реабсорбується в збірних протоках і виділяється розведена сеча.
На секрецію АДГ впливають наступні фактори (потрібно зауважити, що все, що стимулює секрецію АДГ, також стимулює спрагу):
1. Спеціальні рецептори в гіпоталамусі, чутливі до підвищення осмолярності плазми (коли плазма стає занадто концентрованою). Вони стимулюють секрецію АДГ.
2. Через барорецептори (рецептори розтягування в передсердях серця), які активуються більшим, ніж нормальний, об'ємом крові, що повертається до серця з вен. Вони пригнічують секрецію АДГ, оскільки організм хоче позбутися надлишку рідини.
3. Через рецептори розтягування в аорті та сонних артеріях, які стимулюються при падінні артеріального тиску. Вони стимулюють секрецію АДГ, оскільки організм хоче підтримувати достатній об'єм для створення кров'яного тиску, необхідного для доставки крові до тканин.
Водно-сольовий обмін в лімфі[2] ред.
Встановлено, що лімфатичній системі властива функція регулятора водно-сольового обміну, що здійснюється за рахунок гуморальних властивостей лімфи та дискретності її статичного тиску в грудній лімфатичній протоці. Центральна лімфа надає стабілізуючу дію як на осмо-, так і на об'єморегуляторну функції нирок, кардіо- та гемодинаміку. Стан гострої лімфогіпертензії в системі грудної лімфатичної протоки активізує механізми водно-сольового обміну, спрямовані на зменшення об'єму позаклітинної рідини.
Висновок ред.
Коли кількість води у нашому тілі змінюється, також може змінитись рівень електролітів (солей) у нашому тілі. Кількість вжитоої води, має дорівнювати кількості, втраченої. Якщо щось порушує цей баланс, можливо, у тілі знаходиться занадто мало води (дегідратація) або забагато (гіпергідратація). Деякі ліки, блювота, діарея, пітливість, проблеми з печінкою або нирками можуть порушити водний баланс.[3]