Іван Винник (* 1898, м. Долина, (тепер Івано-Франківська область) — 10 березня 1985, м. Нью-Йорк, США) — український військовик, поручник Армії УНР, учасник Першого та Другого Зимових походів Армії УНР.

Винник Іван
 Поручник
Майор (в еміграції)
Загальна інформація
Народження1898(1898)
м. Долина, (тепер Івано-Франківська область)
Смерть10 березня 1985(1985-03-10)
м. Нью-Йорк, США США
Національністьукраїнець
Військова служба
Приналежність УНР
Вид ЗС Армія УНР
Війни / битвиПерший зимовий похід
Другий зимовий похід
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
«Воєнний хрест» (УНР)

Життєпис

ред.
 
Іван Винник - випусник Житомирської юнацької школи

Народився у 1898 році в місті Долині в Галичині.

На початку 1919 року стає курсантом Житомирської юнацької школи (інша назва «Спільна військова школа»). Навчався і служив у пішому відділу, який очолював полковник Павло Вержбицький. 5 листопада 1919 року підвищений до першої старшинської ранги.

У грудні 1919 року разом із своєю сотнею спробував придушити заколот отамана Волоха, але був захоплений в полон. У своїх спогадах Іван Винник так описував ці події :

У м. Любарі збунтувався отаман Волох, захопивши державну скарбницю. Відібрати її вислано старшинську сотню, але нас було замало — Волохівці оточили нас і змусили до здачі зброї. До вечора тримали нас у полоні, намовляючи прилучитися до Волоха та загрожуючи видачею нас большевикам. Одначе з наступом темряви нам пощастило поодинці вивтікати до військ Головного Отамана Симона Петлюри.

Згодом, разом із іншими курсантами брав участь в арешті начальника школи полковника Вержбицького, який пропонував розпустити школу та припинити боротьбу. Зрештою, школу було не розпущено, а перейменовано в Юнацький Залізний полк при 3-ій Залізній дивізії Армії УНР. Командиром полку призначено підполковника Валентина Трутенка.

26 грудня 1919 білогвардійська кіннота атакувала Юнацький полк, коли той був на марші. 15 юнаків у кінному ладі мусили протистояти ворожим кіннотникам. Після того бою, як згадував Іван Винник:

кожен, хто міг, втікав і потім приєднувався вже до інших частин

Продовжував службу в складі 1-ї Запорізької дивізії.

В еміграції

ред.

Перебував разом із Армією УНР у таборах інтернованих.

Згодом емігрував до США, проживав у Нью-Йорку. Брав активну участь у громадській діяльності, обіймав посаду скарбника Орденської Ради Ордена Залізного Хреста Армії УНР. Брав участь у виданні книги «У 50-річчя Зимового Походу Армії УНР»[1].

Помер 10 березня 1985 в Нью-Йорку, похований на цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Брук[2].

Нагороди

ред.

Нагороджений орденом Залізного хреста УНР, орденами Хрест Симона Петлюри, Воєнний хрест (УНР) та Хрест Відродження.

Примітки

ред.
  1. У 50-річчя Зимового Походу Армії УНР (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2018. Процитовано 12 квітня 2020.
  2. Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2. Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 12 квітня 2020.

Джерела

ред.
  • Винник І. Бої Житомирської пішої юнацької школи // За Державність. — Варшава, 1939. — № 9. — С. 170.

Посилання

ред.