Венедикт I Єрусалимський
Патріарх Венедикт (грец. Πατριάρχης Βενέδικτος ; у миру Васіліос Пападопулос, грец. Βασίλειος Παπαδόπουλος ; 1892 Чеснейрі, Османська імперія - 9 грудня 1980 , Єрусалим) - єпископ Єрусалимської православної церкви, Патріарх граду Єрусалиму і всієї Палестини (1957-1980).
| Венедикт I Єрусалимський | |
|---|---|
_-_GREEK_ORTHOODOX_PATRIARCH_BENEDICTUS.jpg) | |
| Народився |
1892 Çeşnigird, Караджабей, Бурса, Туреччина |
| Помер |
10 грудня 1980 Єрусалим, Ізраїль |
| Діяльність | священник, священнослужитель |
| Alma mater | Афінський національний університет імені Каподистрії |
| Посада | Патріарх Єрусалимський |
| Конфесія | православ'я |
Біографія ред.
Народився в Нікімідійському селі Чеснейро поблизу міста Прусса в Османській імперії в грецькій родині. Здобув початкову освіту в місті Пруссі (нині Бурса, Туреччина).
8 грудня 1906 року родина Пападопулосів переїхала до Єрусалиму[1].
У 14 років вступив до Єрусалимської семінарії Святого Хреста, яку закінчив у 1914 році[1].
23 вересня 1914 року призначений секретарем Патріаршої канцелярії[1].
3 грудня 1914 року митрополитом Птолемаїдським Келадіоном пострижений у чернецтво з ім'ям Венедикт[en], а наступного дня був висвячений у сан диякона[1].
Під час бойових дій у Палестині в роки першої світової війни разом із Патріархом Даміаном та Священним Синодом виїхав із Єрусалиму до Дамаску[2].
З 23 грудня 1918 перебував на службі в Патріархії і виконував обов'язки патріаршого протодиякона[1].
9 вересня 1921 року синодальним рішенням направлений до Афін для навчання в Афінському університеті, де він навчався на юридичному факультеті, який закінчив у 1925 році. Також вивчав богослов'я у тому ж університеті[1].
В 1927 направлений в Лозанну як представник Єрусалимського патріархату на Всехристиянській конференції «Віра і церковний устрій»[1].
У лютому 1929 року призначений екзархом Святого Гробу в Афінах. У жовтні 1929 року висвячений на священика і зведений у сан архімандрита[2].
17 лютого 1946 року був відкликаний до Єрусалиму та призначений постійним членом Священного Синоду[2], а також юридичним радником Єрусалимської Патріархії.
З 27 лютого 1947 - голова комітету Святого Гробу з питань нерухомості, а з 1950 - головою комітету фінансів.
В 1950 як представник Патріархату був присутній в Женеві на сесії Ради Безпеки ООН, де вирішувалося питання про Єрусалим[2].
18 березня 1951 року в Єрусалимському соборному храмі Воскресіння Христового висвячений на єпископа і призначений на Тиверіадську кафедру.
29 січня 1957 року рішенням Священного Синоду обраний патріархом Єрусалимським. Інтронізацію було здійснено 1 березня.
Йому вдалося розрядити небезпечну атмосферу невизначеності і нестабільності, що панувала в Палестині, ось уже багато років щодо питання про привілеї і прерогативи Єрусалимського Патріархату на Святих Місцях. Патріарх домігся навіть видання Йорданською державою відповідного закону від 1 липня 1958 року, який підтверджував за Братством Святого Гробу Господнього право володіння святими місцями, що належать православним грецьким ченцям, і охоронялася їхня власність[2].
Працював над улаштуванням святинь Святої землі, організацією парафіяльного життя, навчальних, медичних та соціальних установ. Поєднував душпастирську діяльність з активною науковою роботою. За свою працю був нагороджений Великим хрестом короля Георгія, орденами Антіохійського Патріархату, Йорданського королівства, Республіки Ліван, святого Діонісія Закінфського, святого Георгія та ін[2].
Зміцнив авторитет свого Патріархату через різностороннє спілкування та часті поїздки в такі країни як Греція, Сполучені Штати та Англія, участю членів Священного Синоду в ряді Всеправославних Конференцій та святкуванні тисячоліття Святої Афонської Гори на острові Родос, а також залагодженням невирішеного питання реконструкції Гробу Господнього.
Помер 9 грудня 1980 року. Похований 14 грудня 1980 року в церкві Вознесіння на Олеонській горі.