Вежа мовчання або дахме (перс. دخمه‎) — поховальна споруда в зороастрійському релігійному обряді.

КонструкціяРедагувати

 
Вежа мовчання в Персії, XIX століття.
 
дахме в іранському остані Єзд

Вежі мовчання зазвичай у висоту близько 6 м. Їх споруджували з цегли або каменю на височинах (у давнину деякі іранські громади, які проживали в горах, просто відгороджували ділянку схилу суцільною цегляною стіною[1]). На ґратчастих майданчиках, що на вершинах цих башт, розкладали трупи, що їх потім скльовували птахи — падальники. Звільнені від плоті кістки збирали потім у глибокий колодязь у центрі вежі. У цих колодязях кістки продовжували тліти й руйнуватися, доки остаточні продукти розпаду не були змиті дощовою водою. Будівництво веж мовчання пов'язане з положенням у зороастризмі, згідно з яким «нечисте» мертве тіло не можна віддавати ні землі, ні вогню.

ІсторіяРедагувати

 
«Вежі мовчання». Графічна реконструкція Едварда Айвза. 1773

Перша відома згадка про похоронні башти належить до першої половини IX століття. В листі до зороастрійців Самарканда йдеться про дотримання обряду в період, коли стара вежа пошкоджена, а нова ще не побудована[1]. Ймовірно, однак, що вежі будували вже в III–VI століттях, за правління Сасанидів. Слово «дахме» походить від індоєвропейського кореня, що означає «ховати». Спочатку так називали будь-яку могилу, але з розквітом будівництва поховальних веж це слово стали вживати головним чином щодо них[2].

У новий час, з посиленням реформістських тенденцій у зороастризмі, вежі поступово виходили з ужитку, поступаючись місцем похованню тіл у гробах у цементованих могилах, що також дозволяє уникнути контакту нечистих трупів із землею. В Тегерані зороастрійський цвинтар, арамгу, відкрили 1937 року, через два роки — в Кермані, в провінції Єзд — в середині 1960-х років. Ще через десять років єдиним місцем в Ірані, де все ще використовували дахме, залишався Шеріфабад з його консервативною громадою. Тоді ж зороастрійці Індії перейшли до кремації трупів, особливо в перенаселеному Бомбеї[3].

Нині використання веж мовчання в Індії проблематичне зокрема через майже повне зникнення в регіоні птахів-падальників, в результаті чого процес розкладання тіл йде природним шляхом. З метою збереження традиції над однією з веж мовчання в Індії встановлена ​​система сонячних рефлекторів, що спрямовують тепло для якнайшвидшого розкладання плоті, а також обговорюються проекти з розведення грифів при вежах мовчання[4].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Mary Boyce. Zoroastrians in tenth-century Iran // Zoroastrians: Their Religious Beliefs and Practices. — Routledge, 2001. — P. 156-162. — ISBN 0-415-23902-8.
  2. Мария Молина (Декабрь 2011). И да съест вас собака. Наука в фокусе. Архів оригіналу за 2014-11-08. Процитовано 2014-11-07. 
  3. Boyce, 2001, p. 221
  4. Sanjeev Srivastava. (18 July, 2001). Parsis turn to solar power. BBC. Процитовано 2014-11-07. 

Дивись такожРедагувати

ПосиланняРедагувати