Вакаров Василь Дмитрович

український правник

Василь Дмитрович Вакаров (нар. 24 травня 1966, с. Іза, Закарпатська область) — український правник, громадський діяч, який має проросійське спрямування, російський пропагандист із команди Соловйова.

Вакаров Василь Дмитрович
Народився 24 травня 1966(1966-05-24) (58 років)
Іза, Хустська міська громада, Хустський район, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР
Країна  Україна
Діяльність громадський активіст, адвокат, юрисконсульт
Нагороди
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України
IMDb ID 12962819

Одружений, батько 4 дітей.

Освіта

ред.

З 1973 до 1981 рр. навчався у восьмирічній школі — інтернат м. Виноградова

З 1981 до 1983 у класі з поглибленим вивченням математики Ужгородської школи — інтернат № 2

У 1991 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, отримав кваліфікацію юриста.

Кар'єра

ред.

З 1991 до 1994 рр. працював юрисконсультом у Службі добровільної праці та соціального захисту молоді м. Києва.

У 1994—2000 рр. — заступник директора Київського молодіжного центра праці.

З 1996 року — адвокат[1].

У 2000—2008 рр. — заступник директора, директор Української фінансової компанії «Альфа-капітал». Компанією була здійснена реконструкція будинку по вул. Саксаганського, 96 у м. Києві — пам'ятки архітектури[2]

З 2008 до 2010 — депутат Дніпровської районної ради[3] у м. Києві.

У 2008—2009 — радник Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту.

З жовтня 2009 до квітня 2011 працював головним спеціалістом апарату Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України. За час роботи провів антикорупційну експертизу 60 проектів нормативно-правових актів.

У 2011—2013 — завідувач сектору з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [4][5]

З жовтня 2013 по червень 2014 — головний спеціаліст відділу з питань антикорупційної політики Адміністрації Президента України[6].

З червня по жовтень 2014 року — завідувач відділу з питань антикорупційної політики, Т.в.о. керівника Головного управління з питань діяльності правоохоронних органів та протидії корупції Адміністрації Президента України[7].

Пішов із Адміністрації на знак не згоди з антикорупційною політикою Президента Порошенка.

Лютий 2015 року — учасник конкурсу на зайняття посади директора Національного антикорупційного бюро України.[8]

Червень-грудень 2015 учасник конкурсу з відбору кандидатів на посаду членів національного агентства з питань запобігання корупції.[9]

Жовтень 2015 — травень 2016 заступник керівника громадської спілки ЦЕНТР ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ, організації, яка провела перші антикорупційні (митний та Євро 2012) форуми у м. Львові[10][11][12]

Регалії

ред.

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст. Указ Президента України від 24 червня 2004 р. № 5825.[13]

Заслужений юрист України. Указ Президента України від 24 листопада 2008 р. № 1072.[14]

Є фігурантом бази "Миротворець". Проросійський політолог

Маніпулювання суспільно значущою інформацією. Поширення російської пропаганди.

У 2023 році на Вакарова було накладено персональні санкції РНБО.

Був частим гостем телеканалів Медведчука "112" та "Newsone", та телеканалу Мураєва "Наш", також брав участь у російських пропагандистських ток-шоу. Зокрема, Вакаров був в ефірі “Воскресного вечера с Соловьёвым” на каналі "россия-1", де заявив, що не вважає росію агресором.

Активно публікується на проросійському ресурсі "Голос правди", а у своєму телеграм-каналі критикує усі дії української влади та розповсюджує російську пропаганду. https://www.chesno.org/traitor/777/

Примітки

ред.
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 10 лютого 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. http://document.ua/pro-vnesennja-zmin-do-rozporjadzhennja-kiyivskoyi-miskoyi-de-doc78718.html [Архівовано 13 березня 2017 у Wayback Machine.] [голе посилання][недоступне посилання з травень 2022]
  3. http://h.ua/story/185755/ [Архівовано 1 червня 2015 у Wayback Machine.] [голе посилання][недоступне посилання з травень 2022]
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 березня 2017. Процитовано 10 лютого 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 березня 2017. Процитовано 10 лютого 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 березня 2017. Процитовано 10 лютого 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. Войцишен VS Вакаров: історія одного призначення. @bastion_tv (укр.). 30 вересня 2014. Процитовано 26 травня 2022.
  8. Опубліковано список зі 161 кандидата на посаду голови антикорупційного бюро. www.unian.ua. Архів оригіналу за 15 лютого 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
  9. Урядовий портал :: Конкурс з відбору кандидатів на посади членів Національного агентства з питань запобігання корупції. www.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
  10. Корупція у Львові з Євро-2012. YouTube. PressClub Lviv. 7 жовтня 2015. Процитовано 4 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  11. http://stepup.press/society/item/554-antikoruptsijnij-mitnij-forum-u-lvovi-zreshtoyu-mi-pochuli-yakus-dolyu-pravdi[недоступне посилання] [голе посилання][недоступне посилання з травень 2022]
  12. ВАСИЛЬ ВАКАРОВ: Вчора я був присутнім на "похоронах". Хоронили "антикорупційну реформу в Україні". coruption.net. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
  13. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №683/2004 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
  14. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №1072/2008 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 9 лютого 2016.

Джерела

ред.