Вайсберг Марюс Ерікович
Марюс Ерікович Вайсберг (справжнє прізвище Бальчунас, лит. Marius Balčiūnas; нар. 1 квітня 1971, Москва) — литовсько-єврейський кінорежисер, сценарист і продюсер, автор російських пародійних кінокомедій.
| Вайсберг Марюс Ерікович | |
|---|---|
| Дата народження | 1 квітня 1971 (53 роки) |
| Місце народження | Москва, СРСР |
| Громадянство |  СРСР Росія |
| Alma mater | Університет Південної Каліфорнії |
| Професія | кінорежисер, сценарист, кінопродюсер |
| IMDb | ID 0049592 |
Біографія
ред.Мати — литовка Дангуоле Бальчюнене (лит. Danguolė Balčiūnienė) — довгий час працювала в торговому представництві Литовської РСР у Москві. Батько — єврей Ернст Маркович Вайсберг[1] (20.07.1934 — 09.03.2007) — директор картин у СРСР, продюсер, директор «Мосфільм-сервіс» кіноконцерну «Мосфільм». У радянський час працював з Андрієм Тарковським («Дзеркало»), Андрієм Кончаловським («Сибіріада»), Кареном Шахназаровим («Царевбивця»), в пострадянський час був зайнятий виробництвом телесеріалів.
Кінокар'єра
ред.У 1989 році вступив до ВДІКу (ВГИК) на курс В. Наумова. Потім навчався в Школі кінематографії і телебачення в Університеті Південної Каліфорнії (USC School of Cinema-Television), отримав диплом в 1996 році. Його перша робота як кінорежисера — фільм «Мест нет» (Місць Немає, «No Vacancy», 1999).
Починаючи з фільму «Гітлер капут!», працює під прізвищем Вайсберг.
Фільмографія
ред.| Рік | Фільм | |||
|---|---|---|---|---|
| Режисер | Сценарист | Продюсер | ||
| 1999 | Вакансії відсутні |  |
|
|
| 2002 | Мей | | ||
| 2006 | Старший син | |
|
|
| 2008 | Гітлер капут! | |
|
|
| 2009 | Кохання у великому місті | |
|
|
| 2010 | Кохання у великому місті 2 | |
|
|
| 2012 | 8 перших побачень | | ||
| 2012 | Ржевський проти Наполеона | |
||
| 2014 | Кохання у великому місті 3 | |
|
|
| 2015 | 8 нових побачень | |
| |
| 2016 | 8 кращих побачень | |
||
| 2017 | Бабця легкої поведінки | |
|
|
| 2018 | Нічна зміна | |
|
|
Критика
ред.У своїх інтерв'ю режисер визнає, що його роботи важко сприймаються в інтелектуальних колах. При цьому він залишає за собою право самостійно встановлювати межі смаку та вульгарності і стверджує, що преса направлено нав'язує думку про низький творчий рівень його стрічок[2].
Відгуки в пресі носять переважно негативний характер. Журнал «Коммерсант» вважає, що творці стрічок подібного роду «не в змозі контролювати фізіологічний процес виригання цитат і жартів, які виходять з них спонтанно, як блювотні маси»[3].
«Чим скабрезніші жарти, тим вище касові збори, <…> цим принципом керуються автори комедії „Ржевський проти Наполеона“» — стверджує оглядач РИА Новости Сергій Варшавчик і наводить думку головного редактора журналу «Мистецтво кіно» Данила Дондурея: «Це бізнес, нічого особистого. Останнім часом абсолютні чемпіони прокату — кінокомікси. А тут комікси вийшли заміж за вульгарщину»[4].
Примітки
ред.- ↑ http://mdesign.ru/projects/globus21/rus/about/index.shtml[недоступне посилання]
- ↑ Реутова К. (25.01.2012). Американское ощущение юмора. Взгляд.ру. Архів оригіналу за 22 вересня 2012. Процитовано 24 травня 2012.
- ↑ Гитлер капут!. Журнал «Коммерсантъ Weekend». №36 (82), 19.09.2008. Архів оригіналу за 22 вересня 2012. Процитовано 24 травня 2012.
- ↑ Варшавчик С. (25.01.2012). Кино о войне 1812 года: «комиксы вышли замуж за пошлятину». РИА Новости. Архів оригіналу за 22 вересня 2012. Процитовано 25 травня 2012.