Вадим (фільм)

фільм 1910 року

«Вади́м» — російський німий фільм 1910 року режисера Петра Чардиніна. Знятий на основі однойменного незакінченого історичного роману юнацького періоду творчості М. Ю. Лермонтова. Іноді демонструвався під назвами «Повість з часів Пугачова» і «Боярин Паліцин». Прем'єра відбулася 2 жовтня 1910 року.

Вадим
Жанр драма
Режисер Чардинін Петро
Сценарист Чардинін Петро
У головних
ролях
Чардинін Петро
М. Сперанский
Гончарова Олександра
Оператор Володимир Сіверсен
Кінокомпанія Торговий дім Ханжонковаd
Тривалість 16 хв.
Мова російська
Країна Російська імперія
Рік 1910
IMDb ID 7802038

Сюжет ред.

Події фільму відбуваються в період Селянської війні 1773—1775 років в околицях Тархан. Серед убитих повстанцями були поміщики капітан Столипін, батько хрещеного Михайла Лермонтова підпоручик Василь Хотяїнцев. Але в Омеляна Пугачова служили й місцеві дворяни, які бажають помститися сусідам, які так чи інакше раніше образили їх сім'ї.

Поміщик Паліцин (Чардинін) довго й успішно судиться зі своїм сусідом. Тяганина привела того до розорення. Він помер, залишивши сиротами дітей — горбатого юнака Вадима (Сперанський) і трирічну Ольгу. Для того, щоб уникнути осуду, Паліцин бере дівчинку в вихованиці. Юнак клянеться помститися кривдникові і залишає ці краї.

Проходить кілька років. Ольга (Гончарова) стає красунею і об'єктом жадання похилого Паліцина. Приходить час помсти. Повернувшись на Батьківщину і не впізнаний Вадим надходить до боярина в холопи. Незабаром він відкриває Ользі правду про справжню сім'ю. Дівчина погоджується допомагати Вадиму. Тим часом у маєток повертається молодший Паліцин — син Юрій. Ольга закохується в молодого поміщика і відмовляється допомагати рідному брату. Остаточно озлоблений Вадим вирішує покінчити з усією ненависної сім'єю. Він йде до табору Пугачова, щоб пізніше повернутися в садибу Паліцина та помститися.

У ролях ред.

Художні особливості ред.

Літературознавець Валентина Рогова на основі вивчених архівних джерел робить висновок, що картина сповнена щирого співчуття і до лиходіям, і до їх жертв. Можливо, що саме в цьому її моральна сила. У картині, як і в повісті, домінує філософський принцип «подвійного співчуття» Фрідріха Шиллера. Протагоніст навіть за допомогою розбійників не зміг помститися Паліцину за смерть батька і розорення наслідного маєтку. Його доля — духовна самотність. Засліплений жорстокістю, Вадим втратив останню надію на людське щастя: від нього, кривобокого горбаня, відвернулася навіть рідна сестра. «Дива не сталося. Лермонтов пророчо слідував історичній правді, Чардинін — духу його твору»[1].

Критика ред.

Преса початку XX століття була сповнена захопленими рецензіями.

  • Друкований Робертом Перський «Кіножурнал» («Жива фотографія») писав: «Картина вдалася на славу. Виконана вона у всіх відносинах блискуче. Технічна частина не залишає бажати нічого кращого. Декорації майже немає — все розіграно на природі»[2].
  • Головний орган російської кіножурналістики «Синефоно» Самуїла Лур'є констатував: «Фільм справив величезне враження тим, що далеко випередив усі попередні постановки, блиснувши деякими прямо-таки ефектними, в сенсі перспективи, місцями. Ця картина далеко залишає за собою все, створене нами до цих пір»[3].
  • В умовах крайньої швидкості знімального процесу раннього кіно, Петро Чардинін зробив творчий прорив — не допустив жодної трафаретності. «Виступивши в трьох іпостасях: сценариста, режисера і в ролі боярина Бориса Паліцина, він створив кращу дореволюційну екранізацію лермонтовського твору»[4].

Примітки ред.

  1. Рогова В. (№20 18.05.2007). Кинопробы Лермонтова. Литературная Россия. Архів оригіналу за 12 червня 2012. Процитовано 10 травня 2012.(рос.)
  2. Роберт Перский Кине-журнал, 1910, № 17.(рос.)
  3. Самуил Лурье Сине-Фоно, 1910, № 2.(рос.)
  4. Экранизация этой повести до настоящего времени — единственная.(рос.)

Посилання ред.