Вагабунда сіровола
| Вагабунда сіровола | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Вагабунда сіровола, підвид D. f. formosae (Тайвань)
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Dendrocitta formosae R. Swinhoe, 1863 | ||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Dendrocitta himalayensis | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Вагабунда сіровола[2] (Dendrocitta formosae) — вид горобцеподібних птахів родини воронових (Corvidae). Мешкає в Гімалаях, на півдні Китаю та в Південно-Східній Азії. Виділяють низку підвидів.
Опис
ред..jpg)
Довжина птаха становить 36-40 см (разом з хвостом), вага 89-121 г. Обличчя і горло чорні, тім'я сірувате. Верхня частина тіла в західних підвидів бура, в східних підвидів сірувата. Крила чорні з помітною білою плямою. Нижня частина тіла сіра, живіт білуватий. Гузка руда. У східних підвидів хвіст повністю чорний, у західних сірувато-білий. Дзьоб чорний, лапи темно-коричневі, очі червоні або коричнево-червоні. Виду не притаманний статевий диморфізм. Молоді птахи мають тьмяніше забарвлення з рудуватим відтінком, тім'я в них коричнювате.[3][4]
Підвиди можуть дещо різнитися за забарвленням і за довжиною хвоста. Найдовший хвіст мають представники підвиду D. f. occidentalis. Представники підвиду D. f. sarkari мають менший і вужчий дзьоб.
Деякі дослідники вважають, що сіровола вагабунда утворює надвид з бронзовою і борнейською вагабундою.[5]
Поширення й екологія
ред.Ареал сіроволої вагабунди простягається від півночі пакистанського Пенджабу до Шанхаю через Кашмір, Гімачал-Прадеш, Уттаракханд, Непал, Сіккім, Бутан, Бангладеш, Ассам і центральний Китай. На півдні ареал птаха досягає північної та центральної М'янми, північного Таїланду, Лаосу і В'єтнаму. Також сіровола вагабунда мешкає на Тайвані та Хайнані, в центрально-східній Індії (в Східних Гатах).[6][7][8]
Сіровола вагабунда живе в різноманітних лісових масивах; може жити поблизу людських поселень. В Гімалаях птах мешкає на висоті до 2400 м над рівнем моря, а в південно-східному Китаї на висоті 400-1200 м над рівнем моря
Це осілий вид птахів. Сіроволі вагабунди, що мешкають на високогір'ях можуть взимку мігрувати в долини.
_Pokhara.jpg)
Підвиди
ред.Виділяють вісім підвидів:[9]
- D. f. formosae R. Swinhoe, 1863 (Тайвань);
- D. f. occidentalis Ticehurst, 1925 (північно-західні Гімалаї, захід Непалу);
- D. f. himalayana Jerdon, 1864 (Непал, північно-східна Індія, південь Китаю, Індокитай);
- D. f. sarkari Kinnear & Whistler, 1930 (Східні Гати)[10];
- D. f. assimilis Hume, 1877 (центральні і південні райони М'янми і Таїланду);
- D. f. sapiens (Deignan, 1955) (центральний Китай (провінція Сичуань));
- D. f. sinica Stresemann, 1913 (схід і південний схід Китаю, північ В'єтнаму);
- D. f. insulae Hartert, 1910 (острів Хайнань).
Поведінка
ред.Сіроволі вагабунди — всеїдні птахи. Вони харчуються фруктами, нектаром. насінням, а також комахами й іншими безхребетними, невеликими рептиліями, птахами, яйцями та падлом. Вони шукають їжу в кронах дерев, нечасто спускаючись на землю. Сіроволі вагабунди ведуть денний спосіб життя, особливо активні вранці. Об'єднуються в невеликі зграйки, що іноді складаються з багатьох видів птахів.[11] Вони активно спілкуються між собою за допомогою різноманітних звуків, які варіюються від різких тривожних криків до мелодійних посвистів і шиплячого каркання. що нагадує крик сойки.
Сіроволі вагабунди є моногамними. Сезон розмноження триває у квітні-липні, після сезону дощів. І самці, і самки беруть участь в побудові гнізда. Гніздо чашоподібної форми, зроблене з гілок і рослинних волокон і закріплене між гілками дерев. В кладці 3-5 яєць синього кольору з коричнювато-сірими плямами.[12] Лише самка висиджує яйця, інкубаційний період триває 20 днів. Пташенята залишаються в гнізді впродовж трьох тижнів, на сороковий день вони стають самостійними.
Примітки
ред.- ↑ BirdLife International (2016). Dendrocitta formosae. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Madge, Steve (2010). Crows and Jays. A&C Black. с. 113—114. ISBN 9781408131695.
- ↑ Rasmussen PC; JC Anderton (2005). Birds of South Asia: The Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution & Lynx Edicions. с. 595—596.
- ↑ Dickinson, E.C.; S. Eck; J. Martens (2004). Systematic notes on Asian birds. 44. A preliminary review of the Corvidae. Zoologische Verhandelingen. Leiden. 350: 85—109. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Biswas, Biswamoy (1963). The birds of Nepal. Part II. Journal of the Bombay Natural History Society. 60 (3): 638—654. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Ali, S; S D Ripley (1986). Handbook of the birds of India and Pakistan. Т. 5 (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 225—228.
- ↑ MacKinnon, John; Phillipps, Karen (2000). A Field Guide to the Birds of China. Oxford: Oxford University Press. с. 266–267. ISBN 9780198549406.
- ↑ F. Gill, D. Donsker & P. Rasmussen (red.). Crows, mudnesters, birds-of-paradise (англ.). IOC World Bird List (v10.2). Процитовано 10 січня 2021.
- ↑ Abdulali, Humayun (1980). On the validity of Dendrocitta formosae sarkari, Kinnear & Whistler. Journal of the Bombay Natural History Society. 77 (1): 142—143. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
- ↑ Chen, Chao-Chieh; Hsieh, Fushing (2002). Composition and foraging behaviour of mixed-species flocks led by the Grey-cheeked Fulvetta in Fushan Experimental Forest, Taiwan. Ibis. 144 (2): 317. doi:10.1046/j.1474-919X.2002.00020.x.
- ↑ Hume, AO (1889). The nests and eggs of Indian birds. Volume 1. R H Porter. с. 23—25.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |