Білоруське об'єднання військовиків
Білоруське об'єднання військових (біл. Беларускае згуртаваньне вайскоўцаў, БЗВ) — громадська організація в незалежній Білорусі, що існувала в 1991–2000 рр.
| Білоруське об'єднання військовиків | |
|---|---|
| Тип | організація |
| Засновано | 1991 |
| Розпущено | 2000 |
| Країна |
.svg){kind=small} Білорусь |
|
| |
Восени 1989 в Мінську утворилася спілка з трьох випускників Вищого інженерного зенітно-ракетного училища протиповітряної оборони на чолі з Миколайом Статкєвичом. У лютому 1991 році Статкєвич на установчому з'їзді Білоруської соціал-демократичної громади заявив про необхідність створення національного війська, в партії було створено комісія з військових питань. Було налагоджено контакти з білоруськими спілками на загальній території СРСР: в Москві, Приозерську, Твері, Мордовії, Якутії, Борисові та ін.
20 серпня 1991 в одній з аудиторій Білоруського державного університету, на другий день московського путчу, було прийнято рішення про створення організації з метою досягнути незалежності країни. Першим лідером БЗВ 12 жовтня був обраний Миколай Статкєвич. Активно діяючи перші 4 роки після створення, організовувала вуличні акції, надрукувала в державних газетах огляд військової історії Білорусі. 8 вересня 1992 року була проведена масова присяга офіцерів на вірність Білорусі, адже досі вони служили під присягою СРСР.
У 1993 році на День Волі кілька тисяч військових пройшли маршем по головному проспекті Мінську, протестуючи проти перемов Кєбіча з Москвою щодо введення єдиної валюти. Після цього військовим було заборонено займатися громадсько-політичною діяльністю, тим не менш, перемови з Москвою зупинилися[1].
Після обрання Миколи Статкєвича на кирівника партії «Народна громада» новим лідером БЗВ став Алєсь Станкєвич.
Майже всі активісти об'єднання за міністром оборони генералом П. Козловським були звільнені з війська, крім Віктора Шеймана, якій зробив кар'єру в апараті Лукашенкі.
В кінці 90-х років об'єднання фактично не діяло[2]. 2000 року організація не пройшла перереєстрацію та припиніла діяльність де-юре.
Примітки ред.
- ↑ Вячаслаў Ракіцкі (21 жовтня 2010). Менск, праспэкт Незалежнасьці, 4. 100 адрасоў Свабоды (біл.). Радыё «Свабода». Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 11 жовтня 2011.
- ↑ Севярынец, Павал. Пакаленьне Маладога Фронту. Бібліятэка » Кнігі (біл.). Молодий фронт.[недоступне посилання]
Джерела ред.
- Бірукоў, М. М. Беларускае згуртаванне вайскоўцаў / М. М. Бірукоў // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т. Т. 1. А — Беліца / БелЭн; Рэдкал.: М. В. Біч (гал. рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1993. — 494 с., [8] к.: іл. — С. 55 — 56. — ISBN 5-85700-074-2.
Посилання ред.
- 15 гадоў назад стварылі Беларускае згуртаваньне вайскоўцаў [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](біл.) // Радіо «Свобода»
- Беларускі патрыятычны рух ва Ўзброеных Сілах СССР (1988–1991) [Архівовано 25 березня 2013 у Wayback Machine.](біл.)