Відкрити головне меню

Білокриницький жіночий монастир РПСЦ — монастир Київської архієпископії Руської православної старообрядницької церкви, історичний центр Білокриницької ієрархії. Розташований у селі Біла Криниця Глибоцького району Чернівецької області.

Білокриницький жіночий монастир РПСЦ
Старобрядницькі церкви в Білій Криниці.jpg
47°58′37″ пн. ш. 25°53′00″ сх. д. / 47.97702777780577321° пн. ш. 25.8834722222497788380° сх. д. / 47.97702777780577321; 25.8834722222497788380Координати: 47°58′37″ пн. ш. 25°53′00″ сх. д. / 47.97702777780577321° пн. ш. 25.8834722222497788380° сх. д. / 47.97702777780577321; 25.8834722222497788380
Розташування Україна
Біла Криниця, Глибоцького району Чернівецької області
Конфесія Руська православна старообрядська церква
Тип монастиря Жіночий монастир
Заснування 1785

У Білій Криниці раніше діяло два монастирі: Покровський чоловічий та Успенський жіночий[1].

ІсторіяРедагувати

ЗаснуванняРедагувати

У 1783 році австрійський імператор Йосиф II видав патент, гарантував свободу віросповідання старообрядцям і звільнив їх від податків на 20 років. У 1785 році в буковому лісі Білої Криниці був відкритий нелегальний старообрядницький скит, закритий австрійською владою в 1791 році. Надалі монастир існував в самому селищі[2]. Принаймні до 1803 року він діяв нелегально.

РозбудоваРедагувати

У 40-х роках XIX століття з Росії до монастиря прибули Павло (Великодворський), Алімпій (Мілорадов) та Геронтій (Колпаков), що розпочали діяльність по відновленню трьохчинної ієрархії у старообрядців. 12 жовтня 1846 року в Покровському соборі монастиря відбулося приєднання до старообрядництва колишнього православного митрополита Амвросія (Паппа-Георгополі). 7 січня 1847 року ним одноосібно був висвячений на єпископа священник Кирило (Тимофєєв), що поклало початок Білокриницької ієрархії[3]. 6 грудня 1847 року, на вимогу російського уряду, австрійські власті викликали митрополита до Відня, звідки він був відправлений на заслання до міста Целє. Монастир був офіційно закритий, але незабаром знову самовільно відновив діяльність. Австрійський уряд визнав доконаний факт створення старообрядницької митрополії.

Спочатку Білокриницький монастир був єдиним центром білокриницької згоди, але незабаром головним центром Руської православної старообрядницької церкви стало Рогожське кладовище. Білокриницька митрополія зберегла «першість честі», але здійснювала безпосередній контроль тільки над старообрядцями-липованами, що проживали в Австро-Угорщині. Наприкінці XIX століття у Білій Криниці був заснований жіночий монастир. У 1900-1908 роках у монастирі був побудований Успенський собор, який став головним храмом жіночої обителі[4].

На початок ХХ століття Біла Криниця нараховує близько 20 культових споруд: церков, келій та інших будівель. Найвеличнішими храмами «старообрядницького Єрусалиму» були багатокупольний Покровський собор з величезною п'ятиярусною дзвіницею 45 метрів заввишки та зимова Никольська церква з масивним куполом.

Руйнування за часів радянізаціїРедагувати

Влітку 1940 року Північна Буковина була приєднана до СРСР. Білокриницький митрополит Силуян (Кравцов) переносить свою кафедру до міста Бреїла, але продовжує називатися митрополитом Білокриницьким[5]. Монастирі було закрито, в будівлях митрополії і чоловічого монастиря була розміщена прикордонна застава. В ході боїв у червні 1941 року ці будівлі були майже повністю зруйновані. Після визволення Білої Криниці руїни монастиря використовували як джерело для будматеріалів.

МузейРедагувати

У 1988 році Центральний музей давньоруської культури й мистецтва імені Андрія Рубльова відкрив свою філію на території колишнього монастиря, але після розпаду СРСР фінансування припинилося і в 1996 році місцевий музей був закритий. У 1987-1996 роках священниок Севастіан (Озерський) зробив перші спроби відродити монастирі.

ВідродженняРедагувати

У 1993 році було освячено відновлений Успенський собор. Жіночий монастир був знову відкритий. Станом на 2011 рік у ньому проживало шість черниць[6].

Від старих пам’яток культового зодчества Білої Криниці сьогодні залишилося лише два храми: церква Козьми і Дем’яна, знаходиться на початку села праворуч від дороги. Вперше побудована наприкінці XVIII століття, церква зазнала перебудов протягом ХІХ століття, під час яких вона набула теперішнього вигляду. Поруч з Козьмодем’янівською церквою вже в роки незалежності постала ще одна дерев’яна церківка з невеликою банею над навою – храм Святого Миколая, що слугує зимовою церквою[7].

ПриміткиРедагувати

  1. А. В. Панкратов Белая Криница. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2002. — Т. IV. — С. 503—504. — ISBN 5-89572-009-9.(рос.)(рос.)
  2. Белокриницкая или австрийская иерархия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907
  3. А. В. Панкратов Белокриницкая иерархия. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2002. — Т. IV. — С. 542—556. — ISBN 5-89572-009-9.(рос.)(рос.)
  4. Собор Успения Пресвятой Богородицы. Белая Криница. Русская вера. Процитовано 2017-05-23. 
  5. Г. С. Чистяков. Старообрядчество и Великая Отечественная война. Русская вера. Процитовано 2017-05-23. 
  6. Дмитрий Ребров. Староверы из Белой Криницы. Православный журнал "Нескучный сад". Процитовано 2017-05-23. 
  7. Біла криниця