Відкрити головне меню

Бігевіоризм

течія у психології

Бігевіори́зм (англ. behaviorism, behaviourism /bɪˈheɪvjərɪz(ə)m/ від англ. behavior — «поведінка») — один з напрямів психології, що пояснює поведінку людей[en] (чи тварин) механічними, рефлективними актів у відповідь на зовнішні подразники. Найпоширеніша течія у психологічній науці 20 ст.

Як «наука про поведінку» бігевіоризм прийшов на зміну емпіричній психології. Новий напрямок намагався побудувати психологію не на ідеалістичній, а на матеріалістичній основі та наповнити її більш практичним змістом.

Погляди на психологіюРедагувати

Предметом психології представники бігевіоризму вважають поведінку (звідси синонім бігевіоризму – «поведінкова психологія»), до якої вони зараховують усі реакції організму (й окремих його органів) на зовнішні впливи (подразники), які можна об'єктивно зафіксувати неозброєним оком або за допомогою приладів. Бігевіористи вважали, що предметом психології може бути тільки поведінка людини, що виражається в доступному об'єктивному спостереженні матеріальних процесів, а не психічні стани.

Принципи бігевіоризму вперше виклав Дж. Вотсон у програмній статті «Psychology as a Behaviorist Views It» («Психологія з погляду бігевіориста», 1913). Він увів у вжиток і термін «бігевіоризм». Він також розвинув поняття: «стимул-реакція», «утворення навичок», «інтеграція навички». На підставі цього критики почали називати бігевіористську концепцію «психологією без психіки». Спираючись на принцип науковості, Дж. Вотсон наполягав на виключенні суб'єктивних факторів, які на його думку, домінували у попередніх спостерігачів та інтерпретаторів, у процесі наукових психологічних досліджень. На його думку, об'єктивна наукова психологія не могла бути наукою про свідомість, як вважалося раніше, її предметом мали бути лише об'єктивні явища, які можливо зафіксувати, тобто поведінка[1].

Інші бігевіористи також стверджували, що наука повинна вивчати свій предмет винятково об'єктивними (спрямованими на пізнання зовнішніх об'єктів і явищ, а не внутрішніх суб'єктивних переживань) методами, як єдино науковими, тобто за допомогою об'єктивного спостереження і об'єктивного експерименту.

Предметом психології має бути поведінка людини, під якою бігевіористи розуміли дії і вчинки, доступні зовнішньому спостереженню. Те, як людина ходить, сидить, як вона робить ті чи інші дії, як вона говорить, яка міміка її обличчя, тобто все те, що доступно для зовнішнього спостереження за допомогою органів почуттів, і має, на думку бігевіористів, вивчати психологія, побудована на матеріалістичних засадах.

Принцип «стимул — реакція»Редагувати

За вченням бігевіористів, поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом «стимул—реакція».

Під реакціями бігевіористи розуміють рухи людин при виконанні тієї або іншої дії; під стимулами — доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи інші реакції. Бачачи закономірний зв'язок між стимулами і реакціями і знаючи причини цього зв'язку — які саме стимули викликають ті чи інші реакції, можна безпомилково викликати та розвивати потрібну поведінку, зовсім не заглиблюючись в аналіз її внутрішніх психічних переживань.

Вчення про причинні зв'язкиРедагувати

Згідно з вченням бігевіористів, причинні зв'язки, що закономірно визначають поведінку людини, полягають у взаємодії зовнішніх фізичних факторів з діями людини. Ні бажання, ні відчуття людини не можуть служити причиною її дій, оскільки дії у своїй основі матеріальні — і можуть бути викликані тільки матеріальними факторами. Такими факторами виступають або звук, або якесь зорове чи температурне подразнення, що діє на організм і закономірно викликає в ньому відповідні нервово-м'язові процеси, в результаті яких людина здійснює ту чи іншу дію.

Психічні процеси, на думку бігевіористів, — лише епіфеномени, тобто додаткові явища, що знаходяться поза причинними зв'язками, що існують між дійсними явищами, або феноменами. Тільки у світі феноменів (матеріальних явищ) існують причинні зв'язки, завдяки яким одне з цих явищ виступає як причина, інша — як наслідок.

Тим самим у структуру поведінки людини було введено принцип зворотного зв'язку. До 60-х рр. 20 ст. бігевіоризм та необігевіоризм були провідними в американській психології, справили великий вплив на лінгвістику, антропологію, соціологію, кібернетику. Бігевіористи зробили значний внесок у розроблення емпіричних і математичних методів вивчення поведінки, у формулювання проблем когнітивної педагогіки, психологію реклами, створення нових соціально-психологічних концепцій (А. Бандурко, Д. Тібо, Дж. Келлі) та прийомів бігевіоральної терапії[2].

НедолікиРедагувати

Бігевіоризм, як і попередні напрямки, не вирішив завдання побудови дійсно наукової психології. Ґрунтуючись на механістичному матеріалізмі, бігевіоризм прийшов до заперечення всякого об'єктивного значення психічних процесів та ігнорував їх вивчення.

ПредставникиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

Література і посиланняРедагувати